Антіфонітіс. Зразок візантійської архітектури в руїнах

Березень 29, 2012 від Zina

Zina

Після сніданку на третій день нашого походу Кіренськими горами пішли оглядати монастир Антіфонітіс. Я довго думала, що то за святий такий з дивним ім’ям, якого я не знаю. А виявилось, що перекладається це як “Той хто відповів”. Легенда тут така: зустрілись на цьому місці багатій і бідняк. І попросив бідний грошей в борг. А заможний питає, а хто мені порукою буде в тому, що ти гроші віддасиш. І з неба відповів голос Божий: “Я буду”… На честь цього чуда і назвали монастир.
До монастиря вела дорога для автомобілів і стежка для туристів. Це був перший шматочок шляху, який ми пройшли лісовою стежкою, от тільки довжина його була менше кілометра.
Вкрита червоною черепицею баня неочікувано виринула із густого соснового лісу. Обнесена невисоким кам’яним парканом, церква була схожа на лялькову. Кілька старих мигдалевих дерев наповнювали повітря запахом солодкого меду, а соковитий, зелений, трав’яний килим аж просився під ноги. Від такої краси душу огортав мир і спокій.
Antiphonitis church
“Та не довго сонце гріло, не довго молилось…”
Перша автівка, дико сигналячі, почала вирулювати від церкви. Їй відповіла друга, і вони вдвох понеслись серпантином вгору. Для тих хто не знає в Туреччині і на Кіпрі всі постійно сигналять. І означати це може все що заманеться від звичайного “обережно” до “ти такой красивий девушка”, “привіт” і “та просто настрій посигналити”. В нашому випадку це означало: “па-па, ми, такі мажорні, полетіли!”.
Заходимо в хвіртку і одразу бачимо туалет, кафе і касу. Саме в такій послідовності. З дверей виходить всміхнений турок:
– Чай? Кахфе? – не розуміючи нічого, втикає на наші посірілі обличчя.
– Ні. Дякуємо.
– Тікет 5 лір. Єс, – ну от починається.
– Ні. Дякую. Ми в церкву.
Мабуть всі хто сюди приходять спочатку п’ють чай, потім каву, а потім йдуть чи геть чи в церкву.
– Тікет 5 лір, – гне своє турок.
– Тікет в церкву? – Богдан.
– Єс! Єс! – посміхається касир.
– Ю туркіш ар крейзі! (Та ви, турки, подуріли!), – не стримується мій чоловік.
– Єс! Єс! – без натяку на іронію посміхається турок.
– Та ми ж помолитись прийшли…
Турок робить вигляд, що не розуміє.
– Окей! Я тут пофотаю, а в середину заходити не буду. – пояснює Богдан.

Оглядаємо церкву: дзвонів нема, кам’яний хрест на бані збили, пооббивали хрести вирізьблені на колонах. Від старенького церковного садочка лишились тільки пеньки та огорожа.

Обходимо церкву навколо. Відчуття чарівності місця зникло в невідомому напрямку. Замість світлої радості – сірий смуток. Доходимо до дверей і тут смуток перетворюється на отороп. Високі двері старого дерева хтось рубав сокирою. Відчайдушно, з плеча, але зовсім без уміння. Глибокі рани в дереві, до друзок розколоті кути й глибокі подряпини… Заклякло дивилась на двері кілька хвилин. “От й….і в р.., с…” проносилось в моїй голові в святому місці.

Завершуємо коло навколо церкви. Навіть блідо-рожеві, розміром з кавове горня, квіти мигдалю мене не тішать. Напевно, щось таке відбилось в наших очах, що турок, придивившись, махнув рукою. Мовляв, заходьте вже в середину.
Antiphonitis monastery
Чекаємо поки очі призвичаються до напівтемряви. Перше що впадає в око – люстра. Підвішена на довжелезному дроті, між колонами, там де колись був вхід в алтарну частину, вона притягує погляд.

Починаємо оглядати фрески. Мене починає брати лють. Божа матір з видряпаними очима і ротом, святі зі подертими німбами, різні домальовані “фігури” та сила-силенна видряпаних написів.


Подекуди вікові шари фресок проколупані до каміння. В цих місцях можна порахувати скільки разів церкву розписували наново, замальовуючі старі фрески.


Колись тут було дуже гарно – тепер тут дуже сумно.


Картину доповнює образ Хреста, змальований високо під банею, в нього декілька разів розрядили дробовик цілячись в обличчя.


Виходила я з настроєм замутити коктейль молотова і піти до найближчої мечеті “помолитись”.

P.S. Цікаво турку касиру колись казали що його роботи пов’язана з ризиком для життя.


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *