Астрахань – дивна погода, ріка і місто.

Жовтень 9, 2012 від Zina

Zina

Дальнобійник, що віз нас безкінечними калмикськими степами несподівано сказав:
– А ось і Астрахань. Майже приїхали.
Я почала вдивлятись в далечінь, намагаючись побачити велике місто, столицю Золотої орди. Та перед моїми очима, не звичними до рівнинних пейзажів, і далі не з’являлось чогось надзвичайного. І тільки портові крани, що маячили попереду на фоні сірих хмар, натякали на якусь людську присутність.


Перший ранок в Астрахані зустрів нас низькими хмарами і туманом. Всі канали кольору сталі заковані в бетон та граніт тьмяно блищали серед своїх похмурих берегів.

Це був перший ранок, на пронизливому вітрі котрого Богдан відчув брак штанів, попередні остаточно зносились ще весною в Курдистані. Пронизливий вітер задував в шорти й робив цей ранок не таким вже й приємним. Не зважаючи на погодні перешкоди ми рішуче пішли оглядати центр Астрахані. Найбільшу туристичну цікавість викликав, звичайно, місцевий кремль. Розташований на його території Собор Успіння Пресвятої Богородиці височіє над оточуючими будинками й притягує погляд.

До храму ми причалапали якраз на початок ранкової служби про що говорила низка закутаних в хустки літніх заспаних панянок, які, не зважаючи на туман і дрібненький дощик, прямували в середину.

Не захотівши накликати на свою голову праведний і інший гнів релігійної спільноти, ми пішли оглядати територію кремля, лишивши собор на закуску. Як і варто було очікувати в понеділок, а тим більше зранку робити на території було нічого. Музеї закриті, а активна підготовка до опалювального сезону понаривала на території такі котловани та траншеї, в яких без проблем розмістилась би вся 28 армія, що захищала Астрахань в часи Другої світової.

До жодної стіни не можна підійти, не пройшовши подвійний кордон траншей. Таким чином огляд кремля перетворився для нас на марш-бросок через смугу перешкод за несприятливих погодних умов. В одній з траншей ми наткнулись на глибоко окопавшийся загін археологів. Вони розповіли про страшні таємниці древнього життя місцевих аборигенів та показали розкопані залишки старого моргу.

Оскільки прорватись до двох інших церков в середині оточеного периметру нам не дали озброєні лопатами та іншими важкими предметами підрозділи людей в яскраво помаранчевих жилетах, ми повернулись до Успенського собору.

Одягнений в шорти Богдан примостився чекати мене на лавочці біля входу, а я озброївшись благочестивим виразом обличчя, хусткою і спідницею пішла в середину. Тут на Богдана покосилась бабуся з сусідньої лавочки. Вона, як змія, процідила крізь зуби:
– У-у-у, раскольник!
Й демонстративно пішла геть. Як кажуть “Добро пожаловать в Россию, мать вашу!”

У височезному соборі відкрита тільки нижня церква, а найцікавіша частина, що має бути світлою та високою не доступна для огляду. Нижній храм вкритий новими чи дуже реставрованими фресками, виконаними в староруському стилі. Плоскі руді обличчя, з сильно підкресленими рисами, дивились на мене з темно-синього тла. Зовні, побудований у 1699-1710 роках, собор набагато красивіший, білий, багато прикрашений різноманітними елементами, він здається схожим на весільний торт.

Після історичного центру міста ми оглядали сучасну частину. Площа Леніна викликала неабиякий подив. Як нам сказали її робив пітерський архітектор, якому не дозволили втілити виплоди власної уяви в рідному місті. Короче історія як у київського Майдану. Спочатку були красиві фонтани, а потім до річниці зробили “покращення життя”.

Тепер окрім Леніна на площі стоять дві статуї стилізованих культуристок з глечиками і голою груддю наперевіс, незрозумілі риб’ячі хвости і скульптури героя “Володаря перснів” Горлума. Він, сидить навпроти риб’ячих хвостів в характерних позах хворого на дистрофію і ображеного життям створіння.

Далі нашу уяву випробовувало Лебедине озеро. По його поверхні плавають у рівній кількості живі і пластикові лебеді.

Пластикові більші і серед них є один чорний. Закуте в червоний граніт чотирикутне озеро більше за все нагадує мавзолей в якому живих лебедей з часом замінюють на пластикових.

Як виявилось людям в помаранчевих жилетах вдалось захопити і храм Святого Володимира. З нього лунав впертий звук молотків, пилки й різки крики катованих робітників – потрапити в середину нам не вдалося.

Архітектура Астрахані викликала в мене багато здивованих вигуків. Тут серед будинків кінця дев’ятнадцятого століття спокійненько стоять старі дерев’яні будиночки, які хоч зараз можна використовувати при екранізації російських народних казок.


Всю цю красу псують дві речі:
1. Наявність новітніх нафтодоларових скляних опудал типу будинку Лукойла і ФСБ.
2. Цілі квартали старих кам’яних та дерев’яних будинків підтоплені, і проходячи повз відчуваєш знайомий запах болота, яким віє з підвалів. Річкова вода стоїть прямо на рівні підвальних вікон, і лишається тільки робити ставки, коли ж це все завалиться.

Щоб зробити з Астрахані південну столицю до чергової річниці з дня заснування міста обриси вулиць та набережних всіма силами наблизили до Пітерських і навіть втикнули пам’ятник Петру. На додачу ще й перейменували вулиці.


Ми милувались Волгою з набережної, що має нагадувати набережну Неви.



На ній є кілька симпатичних скульптур особливо красивих в променях призахідного сонця.



От не думала, що наша річниця застане нас в Астрахані. Дякуємо всім за вітання, ми любимо вас теж!


  1. Лиля и Сережа коментує:

    Мы тоже присоединяемся ко всем поздравлениям!!!!Пусть вся Ваша долгая совместная жизнь будет интересной и длинной дорогой навстречу друг другу!!!!Целуем Вас и крепко обнимаем!!!!

  2. Вікі коментує:

    Вітаю Вас з минулою річницею! Щасливих вам років разом!

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *