Бішкек – радянська столиця. Китайська віза і Азія в розпалі.

Ми й не помітили як в’їхали в столицю Киргизії. Якось поступово невеличкі одноповерхові будиночки, зв’язані безперервним ланцюгом парканів, що стоять в ряд вздовж траси, почали збільшуватись в розмірах. Відчуття, що щось не те, прийшло коли деякі з будиночків виросли до трьох поверхів і обросли рекламними вивісками. Тоді і звернулись до водія з дивним питанням:
– А це що вже Бішкек?
– Та давно вже! – здивовано відповів той.


Орієнтуючись на фото Астани, я підсвідомо чекала чогось такого ультра дорогого і сучасно. Нас же зустріла класична радянська архітектура і гордий напис на одному з будинків “Бішкеку 134 роки”.

Вздовж центральної вулиці розкидані схожі один на одного пам’ятники людей на конях з різною зброєю. Вони височіють над навколишнім світом спершись ногами на високі гранітні п’єдестали. І людей, і коней, і зброю обсідають голуби. Класичні зірочки на шпилях та прикрашені орденами фасади будинків. Отак прямо дивишся на площу і бачиш перед очами радянську листівку – “Сбылись мечты народные”.


Ілюстрацією нещодавніх подій в Бішкеку є своєрідна скульптурна група, що символізує вигнання екс-президента Киргизії Бакієва, без жартів.

Центральна площа міста тішить височезним флагштоком біля якого несуть почесну варту двоє хлопців в формі. Прямо за прапором ще одна скульптура і історичний музей.

Історичний музей варто дивитись суто як помпезну радянську будівлю. Особливої уваги в цьому ключі потребують соцреалістичні фрески, які можна побачити на другому та третьому поверсі музею.

Ще одне нагадування про совок. Парк в формі перевернутої п’ятикутної зірки, через який мусульманська община кілька разів здіймала крик.

Зате тут ми відчули колорит справжньої Азії. Все почалось з подачі документів на китайську візу. То ми довго ловили по телефону консульську службу, то вислуховувати перелік документів, то, нарешті почувши бажане, довго сиділи і сумували. Не так все просто, як мало б бути. 1. Нам треба реєстрація в Киргизії. 2. Потрібен оригінал запрошення від акредитованої китайської компанії. Якщо реєстрацію ще можна намутити то пункт два під великим питанням.
З порад знайомих пішли в туристичну компанію, де дізнались ще кілька пікантних подробиць, які в консульській службі чомусь оминули увагою. Жорсткі і дивакуваті вимоги до фотографії 48 на 33 мм повний розмір фото де обличчя має бути в ширину 15-21 мм, а в висоту 33. Пішли ми фотографуватись а обличчя не підходить під стандарти. якщо в мене 21 в ширину то в висоту 29 мм. Якщо в висоту 33 то в ширина вилазить…
Вирішили, що китайці проводять такий дивний кастинг серед туристів “в вас коротке обличчя – ви нам не підходите!”
Але врешті-решт віддали паспорти і електронний варіант фото турагенству. Переплата по 20 доларів з носу, але мороки нема. Маємо отримати на руки паспорти 31 жовтня з новенькою китайською місячною візою.

Далі Азія накрила з головою. Нас ледь не розвели при обміні валют на місцевому ринку. Але щоб про це розповісти треба почати звіддаля. В мене порвались черевики. Підступно прямо в день дощу і снігу в них почала протікати підошва. Тому останні два дні ми провели розриваючись між посольством, турагенством і пошуками нових черевиків в усіх можливих і не можливих місцях. Ноги мокрі, я зла і роздратована, а Богдан просто стомлений – це результат дводенного пересування містом. Тому сьогодні нарешті знайшовши варіант за який можна було віддати менше нашого місячного бюджету ми полетіли як вихор міняти долари.
Тут то і почались пригоди. Спочатку в обміннику нам не додали 200 сом (щось типу 35 грн). Міняла подивився і почав перераховувати сам, обережно по одній купюрі викладаючи гроші на стіл. І дійсно одної купюри нема, замість 4700 сом 4500. Похитав головою хлопець і поклав зверху ще одну купюру, згріб докупи гроші й віддав Богдану. З цим ми і пішли розраховуватись за черевики. Перераховуємо гроші щоб віддавати і знайшли западло – на руках 3700… Продавці подивились на нас і захитали головою:
– Ви що грощі міняли? А він коли останню купюру докладав то нижню тисячу витяг. Вони тут так постійно роблять. Це звичний розвод. Ідіть назад й кажіть що недодали, якщо грошей не поверне репетуйте чим голосніше й гукайте міліцію.
З холодом в серці пішли ми до обмінника назад. Тут обмінники не те що в нас ні відеокамери, ні касового апарату, ні чеку на руки. Хто ж доведе що ми там міняли… Підходимо й питаємо:
– Міліцію кликати вже, чи гроші віддаєш?
При слові менти меняла засуєтився, покликав нас до будочки й ледь не пошепки запитав що не так.
– Тисячі немає. – Лаконічно відповідає Богдан.
Хлопака бере гроші і навіть не перераховуючи кидає кудись вниз а взамін віддає нам наші сто баксів. Тож будьте обережні з місцевими міняйлами, малята.

Тепер маючи обновку і подавши документи можна до 31 числа сміливо мандрувати країною. На черзі Іссик-Куль – прозоре солене озеро на висоті 1600 метрів в оточені засніжених хребтів.