Навчені попередніми ночами, ми розтягли намет й укріпили разтяжки камінням, та погода була до нас прихильна. Ніч пройшла без бурі. Тож зранку ми відчули себе виспаними, бадьорими та готовими до нових пригод.
Стежка продовжувала спокійненько йти річковою ущелиною як раптом ми побачили пастушу халабуду, а поряд з нею кількох коней. Поруч коней на сонечку грілось троє кавказьких вівчарок. Ой-ой. Зараз нам тут буде. І правда, завидівши нас собаки здійняли страшенний гвалт, і з криком: «це наша халабуда і коні, нам їх доручили охороняти!» – кинулись на нас. Довелось нам повзти на схил й обходити собак заростями кропиви. Та собаки нас не полишали, гавкаючи й підкрадаючись до ніг з роззявленими пащеками та цілком зрозумілими намірами поживитись нашими литками. Їх трохи спиняли трекінгові палки в руках, але не настільки, що б ми могли розслабитись.

(more…)

Оце так була буря!!! Години мабуть дві ми сиділи, підтримуючи руками стінки намету. Вітер гнув дуги, град сипав мов з відра, блискавки били з такою періодичністю, що більше було світло ніж темно! На щастя наш наметик витримав цю екзекуцію. Коли врешті все вщухло, прийшов дикий холод – град почав танути й забирати залишки тепла.
Та на ранок над нами знову було чисте небо. Град навколо розтав, залишивши по собі лише великі калюжі, а от навколишні хребти ще біліли від нічних опадів.


(more…)

Цього разу ніч видалась ще бурхливішою, ніж попередня. Гроза з блискавками, громом, градом і всім чим положено кілька годин не давала мені заснути, хоча Зіна, скрутившись калачиком й притулившись до мене, лише при особливо сильних ударах грому прокидалася, загорталася в мене ще сильніше й знову засинала.
Визирнувши зранку назовні, я побачив перші сонячні промені й блакитне небо над головою.


(more…)

Ніч видалась неспокійною. Крізь сон я відчував, як кілька разів приходили і йшли далі в своїх справах грози з блискавками, громом і всім чим положено. Від їх шквального вітру нас рятували хіба що природні земляні стіни, що з трьох боків оточували наш намет. Лише вдале розташування зберегло цієї ночі наш спокійний сон.

(more…)

Ранок бадьорив холодом. Сонце хоч і світило, але зовсім не збиралось прогрівати галявину з нашим наметом. Крізь сон і лінь Богдан готує сніданок, а я збираю речі. Нас чекає останнє на нашому шляху покинуте селище Хакабо й сам неповторний Головний Кавказький Хребет!

(more…)