З Ліцзяна до Куньміня ми повернулися на наступний же день. Причина такого поспіху – термін дії наших китайських віз добігав до кінця, й нам треба було швидко вирішувати чи продовжувати їх чи залишати країну й рухатись далі на південь.
За те щоб залишитись в Піднебесній ще на місяць-другий виступав той факт, що в Китаї і в Куньміні зокрема іноземцю досить легко знайти заробіток, особливо якщо ти іноземець англомовний. В самому Куньміні працює викладачами чи репетиторами англійської мабуть кілька сотень іноземців. Платять їм в середньому 150 юанів (188 грн) на годину, а при мізерних цінах на життя, це, погодьтесь, дуже непоганий заробіток. Кожного дня на сайті http://www.gokunming.com з’являється по кілька оголошень з вакансіями для іноземців в Куньміні. Перевага звісно ж надається вихідцям з англомовних країн, але головне, аби з англійською у вас було ОКЕЙ! А якщо у вас ще й диплом педагога, то теоретично вас загребуть в школу з руками й ногами.
З іншої сторони в Куньміні немає моря чи жодної іншої придатної для плавання водойми, а ми вже так давно скучили за цим заняттям, що аж пищимо як хочемо на море.
Тому ми постарались обрати “золоту середину” – якщо встигнем знайти роботу до кінця дії візи, тоді залишаємось, якщо ні – вперед на Лаос! Ми запостили оголошення на gokunming.com, мовляв двоє хороших, розумних, красивих англомовних українців не проти попрацювати на вас місяць-другий за відповідну оплату, постійно моніторили даний сайт на підходящі оголошення з вакансіями, писали мейли імовірним роботодавцям… але так нічого окрім роздачі флаєрів знайти не встигли.
Тож вибір зроблено! Лаос!
Автострада вела нас невисокими горами на південь, то петляючи вліво-вправо, то пірнаючи тунелем в нетрі якоїсь скелі, то виринаючи високим мостом над прірвою. Далеко внизу поміж густої зелені час від часу виднілись рисові тераси
(more…)