‘Курдистан’ Category

  1. Немрут. Гора богів

    Травень 21, 2012 by Bogdan

    Було 10 квітня. 5 днів до Великодня і 4 дні до запланованого виїзду з Туреччини.
    Та в Курдистані в нас ще залишалась одна незавершена справа. Гора Немрут.

    (more…)


  2. Хасанкейф. Історія, якої скоро не стане

    Травень 13, 2012 by Bogdan

    Всі, з ким ми балакали про наші плани відвідати Мардин, відразу ж на словах продовжували наш маршрут до Хасанкейфа, немов це було щось, що само собою розуміється.
    Звісно ж про Хасанкейф ми нічого не знали, тож лише кивали головою: так-так, аякже. Звучала ця назва як англійська Hasan cave – печера Хасана. Хто такий Хасан? Й гадки не маю! Оскільки ім’я арабське, мабуть один з послідовників пророка Мухамеда. Проте гугл на запит Hasan cave не видавав нічого путнього. Тож на запитання, чи їдемо ми в Хасанкейф, й далі кивали: так-так, аякже! Хоч навіть не уявляли, де це.
    Так було аж поки на карті я не помітив крихітне містечко Hasankeyf на березі Тігру. Оскільки воно було саме нам по дорозі, тепер ми могли твердо сказати: їдемо!

    (more…)


  3. Мардин. Місто голубів, повітряних зміїв і арабської архітектури

    Травень 3, 2012 by Zina

    Ось, оповитий легендами і освітлений весняним сонцем, перед нами вставав Мардин. З автостради місто нагадувало житло диких бджіл, з домами, схожими на маленькі коробочки сот, що щільно туляться одна до одного. А нагромадження цих малесеньких будиночків вкупі було схоже на вулик, що розсівся на пагорбі.


    (more…)


  4. Джізре. Частина друга.

    Квітень 30, 2012 by Bogdan

    З Ширнаку в Джізре ми повернулися ще засвітла, тому вирішили прогулятися й зацінити місцеві древності, які не встигли побачити зранку.

    (more…)


  5. Ширнак. Місто шалених дітей.

    Квітень 27, 2012 by Zina

    Оглянувши фортецю в Джізре ми вирішили поїхати в районний центр, може центральне місто провінції справить на нас позитивніше враження. Бо вдягнуті в чорне жінки відсутність дороги і відверто косі погляди місцевих справляли не саме приємне враження про Джізре.
    Траса на яку ми вийшли для стому була повна вантажівок і легкових авто, левова частка їх їхала в Ірак продавати всілякий мотлох і купувати цигарки в дюті-фрі. В мене закралась думка що війну виграла Туреччина. Такий потік товарообігу має приносити неабиякий зиск. Дивно подумали ми, і чого це ніхто не їде в Ширнак…

    Краєвиди, що відкривались з вінка автівки були неземні. Зовсім голі кам’яні схили переходили в яскраво зелені пшеничні поля. Серед сірих позбавлених життя схилів раптово з’являлись то клаптики соковитої трави, то блідо рожевий квітковий килим, то яскраво руда річка.

    (more…)


  6. Джізре. Курдський треш починається

    Квітень 27, 2012 by Zina

    Подолавши водну перепону і спробувавши місцевих фісташок, які й правда і мають незрівнянний смак, ми дістались дороги на омріяне місто Мардин. Фура що нам спинилась їхали прямісінько повз Мардин прямуючи в Джізре, а потім в Ірак. Проїхавшись недалеко від турецько-іракського кордону в мене закралась думка, що війну виграла Туреччина. Вантажівки просто літають через кордон, вивозячи від працьовитих турків все, що тільки можна уявити, навіть туалетний папір та серветки.

    (more…)


  7. Прощання з Румкале. Хельфеті

    Квітень 25, 2012 by Bogdan

    Сонце як для початку квітня пекло немилосердно, так і хотілось зануритись в смарагдову прохолоду Євфрату (вода тут і справді смарагдового кольору), та це бажання випаровувалось при першому ж зануренню пальців в весняну крижану річку.
    (more…)


  8. Покинуте селище Савашан

    Квітень 25, 2012 by Bogdan

    Наш шлях пролягав на схід до древнього арабського міста Мардин, й ось перед нами була перша перепона – Євфрат. До найближчих мостів через річку, як вгору так і вниз по течії, треба було пиляти сільськими дорогами кілометрів 40-50. Тож ми вирішили опробувати такий захоплюючий спосіб мандрівництва, як човностоп. Якщо добратись до Хельфеті – найближчого містечка по той бік річки, далі автостопити вже не проблема. Благо човнів тут достатньо – наш друг Ердал опісля ночівлі в нього вдома привіз нас на вже знайому нам пристань, де до нас знову підбігли вусаті дядьки з пропозиціями “бот тур”. Дізнавшись, що в нас як і вчора “пара йок” – грошей нема, вони засмучені залишили нас напризволяще.
    Проте “напризволяще” видалось не таким вже й поганим, коли під’їхала велика група лудей – чоловіків в костюмах з краватками й жінок в різнобарвних хустинах.
    Прибулькці віразу ж замовили зо три десятки шампурів шиша, нагадаю, що шиш це такий турецький шашлик, й двома з них поділилися з нами. Виявилось, це вчителі з Ґазіантепа приїхали на пікнік. Працюють вони в приватній школі, де заняття починаються о 12 годині, тож перед заняттями вони вирішили здійснити вилазку на шиші (смішно звучить, правда ж?) й заодно помилуватися чудовою весняною природою з видом на Румкале.

    Після споживання шишів вчителі почали організовано вантажитись на борт прогулянкового катера. На моє питання, чи їдуть вони в Хельфеті, і якщо так, чи можуть взяти нас із собою, вони дружно закивали головами:
    – Евет! Хельфеті! Так! Так!
    Тож ми швиденько забрали рюкзаки з Ердалової машини, тепло попрощалися й ступили на човен. (more…)


  9. Румкале. Частина друга

    Квітень 24, 2012 by Zina

    Ввечері майже через всю річку Мерзімен місцеві рибалки натягають сітки. Немає нічого приємнішого ніж дивитись з вкритого зеленою травичкою й підігрітого вечірнім сонцем берега, як там на фоні Румкале хтось завзято працює.

    (more…)


  10. Румкале – римський замок

    Квітень 23, 2012 by Bogdan

    В Румкале ми їхати не збирались. Стандартний початок, правда ж? Та схоже, ви будете частенько зустрічати в наших постах про Курдистан.
    Але якось за обідом, коли ми з нашим газіантепським другом Хасаном сиділи в ресторанчику й споживали шиш… ні-ні! Не треба сміятися! Шиш – це той же шашлик тільки турецький. Шиш можна приготувати практично з будь-якої м’якої частини тварин: з різних видів м’яса окрім звісно ж свинини, з печінки, селезінки. Цю страву готують навіть з бичачих статевих органів, ми такий делікатес, щоправда, не пробували – Зіна на дану пропозицію відреагувала: “Вє-є-є! Ні-ні-ні!”
    Найсмачніший – шиш з нирок. Це мабуть найсмачніша страва турецької кухні, принаймні з тих що ми перепробували. Рекомендую без жодних сумнівів!

    Але повернемось до Румкале. Під час обіду наш друг каже:
    – От не знаю куди податись на вихідні. Є два класні місця, не знаю яке обрати…
    Тут ми й нашорошили вуха:
    – Ану-ану! Що в тебе там за місця?

    В цікавіше з двох ми й подалися наступного дня опісля відвідин музею мозаїк. Водій, якого ми застопили ще в межах міста, хоч обіцяв довести лише до автобану, довіз до самісінького Румкале, ще й нагодував по дорозі. Отакий класний дядько! Шлях там недалекий – всього 45 км, але місця досить безлюдні, машин практично немає…

    Румкале -турецька назва. Арабською – Калат аль-Рум, курдською та вірменською – Хромкла. Проте в усіх варіантах назва означає одне й те ж – “Римська фортеця”.
    Знаходиться фортеця на вузькому скелястому півострові, який утворює річка Мерзімен, впадаючи в легендарний Євфрат.
    Так-так! Саме Євфрат! Агов, любителі стародавньої історії! Хто з вас, сидячи з підручником за шкільною партою, не мріяв побувати в місцях, де зароджувалась цивілізація, й побачити на власні очі дві Великі річки – Тігр і Євфрат?
    Я мріяв. Точно кажу. При чому піски Іраку мене не приваблювали, інша справа – гори Східної Туреччини! Саме тут, я уявляв, як вмию обличчя євфратською водою.
    Ось він, могутній Євфрат, ліворуч. Огинаючи фортецю справа й утворюючи глибокий каньйон, в нього впадає колись невеличка річка Мерзімен.

    (more…)