Наш шлях пролягав на схід до древнього арабського міста Мардин, й ось перед нами була перша перепона – Євфрат. До найближчих мостів через річку, як вгору так і вниз по течії, треба було пиляти сільськими дорогами кілометрів 40-50. Тож ми вирішили опробувати такий захоплюючий спосіб мандрівництва, як човностоп. Якщо добратись до Хельфеті – найближчого містечка по той бік річки, далі автостопити вже не проблема. Благо човнів тут достатньо – наш друг Ердал опісля ночівлі в нього вдома привіз нас на вже знайому нам пристань, де до нас знову підбігли вусаті дядьки з пропозиціями “бот тур”. Дізнавшись, що в нас як і вчора “пара йок” – грошей нема, вони засмучені залишили нас напризволяще.
Проте “напризволяще” видалось не таким вже й поганим, коли під’їхала велика група лудей – чоловіків в костюмах з краватками й жінок в різнобарвних хустинах.
Прибулькці віразу ж замовили зо три десятки шампурів шиша, нагадаю, що шиш це такий турецький шашлик, й двома з них поділилися з нами. Виявилось, це вчителі з Ґазіантепа приїхали на пікнік. Працюють вони в приватній школі, де заняття починаються о 12 годині, тож перед заняттями вони вирішили здійснити вилазку на шиші (смішно звучить, правда ж?) й заодно помилуватися чудовою весняною природою з видом на Румкале.

Після споживання шишів вчителі почали організовано вантажитись на борт прогулянкового катера. На моє питання, чи їдуть вони в Хельфеті, і якщо так, чи можуть взяти нас із собою, вони дружно закивали головами:
– Евет! Хельфеті! Так! Так!
Тож ми швиденько забрали рюкзаки з Ердалової машини, тепло попрощалися й ступили на човен. (more…)

В Румкале ми їхати не збирались. Стандартний початок, правда ж? Та схоже, ви будете частенько зустрічати в наших постах про Курдистан.
Але якось за обідом, коли ми з нашим газіантепським другом Хасаном сиділи в ресторанчику й споживали шиш… ні-ні! Не треба сміятися! Шиш – це той же шашлик тільки турецький. Шиш можна приготувати практично з будь-якої м’якої частини тварин: з різних видів м’яса окрім звісно ж свинини, з печінки, селезінки. Цю страву готують навіть з бичачих статевих органів, ми такий делікатес, щоправда, не пробували – Зіна на дану пропозицію відреагувала: “Вє-є-є! Ні-ні-ні!”
Найсмачніший – шиш з нирок. Це мабуть найсмачніша страва турецької кухні, принаймні з тих що ми перепробували. Рекомендую без жодних сумнівів!

Але повернемось до Румкале. Під час обіду наш друг каже:
– От не знаю куди податись на вихідні. Є два класні місця, не знаю яке обрати…
Тут ми й нашорошили вуха:
– Ану-ану! Що в тебе там за місця?

В цікавіше з двох ми й подалися наступного дня опісля відвідин музею мозаїк. Водій, якого ми застопили ще в межах міста, хоч обіцяв довести лише до автобану, довіз до самісінького Румкале, ще й нагодував по дорозі. Отакий класний дядько! Шлях там недалекий – всього 45 км, але місця досить безлюдні, машин практично немає…

Румкале -турецька назва. Арабською – Калат аль-Рум, курдською та вірменською – Хромкла. Проте в усіх варіантах назва означає одне й те ж – “Римська фортеця”.
Знаходиться фортеця на вузькому скелястому півострові, який утворює річка Мерзімен, впадаючи в легендарний Євфрат.
Так-так! Саме Євфрат! Агов, любителі стародавньої історії! Хто з вас, сидячи з підручником за шкільною партою, не мріяв побувати в місцях, де зароджувалась цивілізація, й побачити на власні очі дві Великі річки – Тігр і Євфрат?
Я мріяв. Точно кажу. При чому піски Іраку мене не приваблювали, інша справа – гори Східної Туреччини! Саме тут, я уявляв, як вмию обличчя євфратською водою.
Ось він, могутній Євфрат, ліворуч. Огинаючи фортецю справа й утворюючи глибокий каньйон, в нього впадає колись невеличка річка Мерзімен.

(more…)