Фортеця цариці Тамари поблизу Дедоплісцкаро

Липень 1, 2012 від Zina

Zina

Якщо від Тбілісі їхати на схід, то останнім містом перед суцільними степами та пустелями Азербайджану буде Дедоплисцкаро. Заради чого можна вирушити в таку подорож розбитими дорогами? Заради фортеці цариці Тамари, Орлиного каньйону та Національного парку Вашловані.


Постійні війни з оточуючими мусульманськими народами змусили грузинів побудувати безліч різноманітних фортець та оборонних споруд по всій території країни. Найбільші й найкраще укріплені зводили для оборони на постійних шляхах ворожих армій біля стратегічних перевалів.
Фортеця цариці Тамари (Тамарісціхе) була збудована на високій скелі, щоб захищати південно-східні рубежі Грузії від азіатських загарбників.


В скелі біля початку підйому нагору можна побачити штучну печеру. З елементів інтер’єру викладений в стіні камін, залишки плитки на підлозі й натяк на водопровід.

Знизу до фортеці веде вузька крута стежка, що місцями вкрита дрібною сипухою, місцями переходить в природню скелю, що нависає над оточуючим ландшафтом на п’ятдесят метрів. Суха погода, зручне взуття й відсутність боязні висоти – неодмінні умови пересування.



На сусідній скелі під час підйому ми спостерігали за життям тварин. Два орли сиділи на виступі скелі, явно відпочиваючи між полюваннями й, може, злегка подзьобуючи залишки впольованої дичини, тут знизу крутим карнизом до них пристрибала якась тварина чорна чи темно коричнева з довгим хвостом, зігнала орлів й залізла в ущелину за карнизом. Що то була за одна, якої злякались величезні орли ми не зрозуміли. Потім на карниз прилетів гриф й спокійно вмостився не зважаючи на чотирилапого сусіда. Тварина періодично визирала з укриття не звертаючи жодної уваги на грифа. Згодом з’явився ще й третій, ще більший орел, але вони так і не змогли викинути окупантів з своєї ущелини. Отака майже детективна історія.

За основними стінами в середині фортеці є дві печери, що використовувались як житлові приміщення, оглянувши їх стає зрозумілим, що дійсно великого гарнізону тут просто не було де розмістити. Обороняли фортецю від сили сто осіб.


Будівлі, що знаходяться на самісінькому вершечку збереглись краще за все. Хоча вітер з дощем робить свою справу. В стінах видно сліди від каменів, що злетіли на десятки метрів вниз в провалля. Від цього одразу хочеться триматись обома руками за всі нерівності поверхні.



Але з вершини казковий вид й вилізти нагору попри всі труднощі було варто.

Ночували ми в наметі біля фортеці, що дозволило досить близько познайомитись з нічними мешканцями краю. Поки сідало сонечко було чути пташок, що весело цвірінькаючи стрибали в кущах. Після них прийшов час комах, в тому числі й комарів, що встигли добряче попити нашої крові. На фоні звичних нам цвіркунів періодично з’являвся звук, що нагадував чи-то гримучу змію, чи-то цвіркуна переростка. Лише на ранок ми побачили як виглядає виконавець такої дивної трелі.

Коли небо стало темно синім й тваринний світ остаточно перейшов в нічний режим біля нас почав завивати шакал. Про те що це не вовк ми знали точно. Від вовчої пісні “кров стигне в жилах”, а від шакалячої – просто неприємне відчуття, схоже на біль від старої рани чи ниття гнилого зуба. Пробігши десь в двадцяти метрах від намету нічний мисливець побіг далі не звернувши на нас жодної уваги. Після того всю ніч навколо намету щось шаруділо й гупало, так, що спали ми в пів ока.

Ранок нас порадував граційними польотами жуків-оленів та численних метеликів. Вони повільно набирали висоту й так само неквапно сідали в іншому місці на листя й квіти…


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *