Джізре. Курдський треш починається

Квітень 27, 2012 від Zina

Zina

Подолавши водну перепону і спробувавши місцевих фісташок, які й правда і мають незрівнянний смак, ми дістались дороги на омріяне місто Мардин. Фура що нам спинилась їхали прямісінько повз Мардин прямуючи в Джізре, а потім в Ірак. Проїхавшись недалеко від турецько-іракського кордону в мене закралась думка, що війну виграла Туреччина. Вантажівки просто літають через кордон, вивозячи від працьовитих турків все, що тільки можна уявити, навіть туалетний папір та серветки.


Наш водій виявився приємним молодим курдським хлопцем з зачатками англійської мови. Він наполегливо запрошував нас разом із ним до себе додому в Джізре. Проїжджаючи поворот на Мардин о 12-тій годині ночі, ми подумали,.. тобто я спала, а Богдан подумав, що напевно в Джізре ми знайдемо щось цікаве. Як мінімум місце для повноцінної ночівлі.

Так остаточно прокинулась я вже на наступний день в хаті батьків нашого водія. Звичайно, ніхто окрім нього не розмовляв ніякою зрозумілою нам мовою, навіть турецькою. Тож спілкування з родичами було дещо непростим. Не можу відмовитись від спокуси розповісти про побут та звичаї давніх курдів. Він різниться від нашого як день від ночі, і ледь не єдина спільна річ в ньому, що родина складається з осіб протилежної статі. У батько нашого водія людина не багата, в нього лише одна дружина, що для цієї частини Туреччина рідкість. Зате має 12 дітей і вагітну дружину.
В будинку живуть: тато, мама, 12 дітей, дружина старшого брата та їхні діти. Скільки племінників має наш друг не знаю, але більше одного це точно. На першому поверсі живе родина батька і родина старшого брата, а от другий поверх побудований цілком для нашого приятеля водія і його майбутньої дружини. Оскільки він собі супутницю чи супутниць життя ще не обрав, то і весь поверх стоїть порожній. Ніхто на ньому не живе.
Сама споруда має дуже турецьке планування: сходи вислані мармуром і шириною три метри, і всюди килими окрім сходів і туалету. Найбільша кімната, та де приймають гостей, виглядає ще краще: там стоїть одна канапа і малесенький стіл для чаю, гості мають розміщатись на килимі.
Наступна несподіванка чекала на мене в туалеті. Я згадала свою школу в 90 роках. Ніякого унітазу – в підлозі ребристе місце для ніг, а між ним глибока чорна діра в нікуди… Поруч під краником до стінки тулиться веселенького кольору лієчка, якою мають користуватися жінки для гігієни інтимних місць… і все зливайте воду. А от автоматичний спосіб зливання води тут непередбачений – лієчкою, шановні, лієчкою.
У всьому домі я побачила лише одну фотографію якогось хлопця на стіні, думаю це хтось померлий. Більш нічого, що б могло сказати хоч слово про власників: ні картини, ні дитячого малюнка, ні книжки. Якщо люди з якоїсь причини вийдуть з дому, то його зразу можна продавати знов – спогадів про минулих хазяїв не лишиться.
Снідали ми в вітальні батька, антураж той самий тільки канап дві і є телевізор. Біля нас тусили молодші діти, ті кому до 10 років старших ми не бачили, особливо сильно від нас ховали незаміжніх сестер. Про їхнє існування нагадував шурхіт спідниць за не щільно зачиненими дверима кімнати.
Діти. Як вступ скажу, що на курдів через дитячу проблему дуже сваряться турки. Побувавши в курдській родині я почала розуміти чому. В дітей немає іграшок, жодної іграшки на весь будинок. Братик, років п’яти, розважався ковпачком від ручки, великий чорний ковпачок він пережовував в роті. Його трирічна сестричка ходила з розгубленим виглядом і іноді намагалась дістатись до телевізійного пульта чи телефону, за що отримувала гучні окрики.
Подивившись на цих дітей згадала про проект реформи в системі освіти Туреччини: 8 років обов’язкових відвідин школи планують звести до 4. Розумію, що меншим дітям курдських родин більше й не треба, хоч би це засвоїли.

От з такими невеселими думками попрямували ми дивитись Джізре. В перекладі з арабської назва міста означає острів бо Тигр омиває місто з трьох сторін. Поряд з новим мостом все ще можна побачити залишки старого.

Мусульмани вірять, що заснував місто не хто-небудь, а сам Ной. Його ковчег за ісламською традицією причалив зовсім не на Арараті, а на горі Джуді десь поблизу. Також, як пише вікіпедія, гробниця Ноя – тутешнє туристичне місце, хоча ми такої в місті не помітили.
Ми почали огляд з фортеці. Вона займає домінуючу висоту в центрі міста, одним боком майже злившись з житловими кварталами, а іншим оглядаючи річкові простори, вона, без провідників недоступна для огляду. Прохід захищають броньовані ворота і охоронці. Ворота лишились з того часу, коли в фортеці розміщався військовий гарнізон. Укріплені вогневі точки для кулеметників, натякають, що військові залишили це місце не так давно.

Ми пробрались в середину лише завдяки тому що батько нашого водія працює тут охоронцем. Доводячи відповідальність і небезпечність такої справи, а також дико хизуючись, він показав нам на поясі свій робочий пістолет.

Хлопці в кашкетах добряче попсували колишню архітектуру об’єкту, і зараз розібратись в тому що з чого перебудоване, неможливо. Зате є розрівняне місце для стометрівки, і рама для підвішування канатів.

Єдине, що вояки не чіпали, було якесь підземелля.

Дізнатись щось докладне про це місце в нас не було ніякої можливості. Турецький напис говорив що йому 6000 років. Ми ж першим-ліпшим написам не віримо, але й можливості перевірити не маємо. Інформація про фортецю і регіон взагалі приховується турецьким урядом як і все що пов’язано з курдами відсутня.


Подекуди в середині фортеці можна знайти старі мармурові брили з арабською в’яззю.

Найкрасивіше місце – невеличкі ворота, що виводять до річки. Їх охороняють два леви.


А це я з нашим гідом-охоронцем.

Саме місто Джізре схоже на мусульманську діру. Доріг нема, тротуарів нема, частин будинків нема. Зате по шматках асфальту в перемішку з бруківкою нашу дорогу перебігали закутані у все чорне “ворони” на шпиляках по 7-10 сантиметрів.

А погляди якими курди проводжали моє неприкрите русяве волосся і джинси, наводили мене на думку – добре що в нас є друг із справжнім пістолетом.


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *