Експрес Китай – Індокитай

Грудень 17, 2012 від Bogdan

Bogdan

З Ліцзяна до Куньміня ми повернулися на наступний же день. Причина такого поспіху – термін дії наших китайських віз добігав до кінця, й нам треба було швидко вирішувати чи продовжувати їх чи залишати країну й рухатись далі на південь.

За те щоб залишитись в Піднебесній ще на місяць-другий виступав той факт, що в Китаї і в Куньміні зокрема іноземцю досить легко знайти заробіток, особливо якщо ти іноземець англомовний. В самому Куньміні працює викладачами чи репетиторами англійської мабуть кілька сотень іноземців. Платять їм в середньому 150 юанів (188 грн) на годину, а при мізерних цінах на життя, це, погодьтесь, дуже непоганий заробіток. Кожного дня на сайті http://www.gokunming.com з’являється по кілька оголошень з вакансіями для іноземців в Куньміні. Перевага звісно ж надається вихідцям з англомовних країн, але головне, аби з англійською у вас було ОКЕЙ! А якщо у вас ще й диплом педагога, то теоретично вас загребуть в школу з руками й ногами.

З іншої сторони в Куньміні немає моря чи жодної іншої придатної для плавання водойми, а ми вже так давно скучили за цим заняттям, що аж пищимо як хочемо на море.

Тому ми постарались обрати “золоту середину” – якщо встигнем знайти роботу до кінця дії візи, тоді залишаємось, якщо ні – вперед на Лаос! Ми запостили оголошення на gokunming.com, мовляв двоє хороших, розумних, красивих англомовних українців не проти попрацювати на вас місяць-другий за відповідну оплату, постійно моніторили даний сайт на підходящі оголошення з вакансіями, писали мейли імовірним роботодавцям… але так нічого окрім роздачі флаєрів знайти не встигли.

Тож вибір зроблено! Лаос!
Автострада вела нас невисокими горами на південь, то петляючи вліво-вправо, то пірнаючи тунелем в нетрі якоїсь скелі, то виринаючи високим мостом над прірвою. Далеко внизу поміж густої зелені час від часу виднілись рисові тераси


Перед черговим мостом над дорогою ми побачили великий знак з написом “Найвищий міст у світі” чи щось таке. Чи правда це не знаю, але річкова долина під мостом і справді десь дуже далеко внизу

Опісля містечка з чарівною назвою Пуер ландшафти стали більш плоскими, повітря теплішим і вологішим, а зелень навколо ще густішою і зеленішою. Десь тут починаються справжні тропіки.

В прикордонному місті Джінхонґу ми зустріли нашого друга Джона, знайомого вам з саги про поїздку в Ліцзян. Продегустувавши з ним ледь не половину всіх чаїв у магазинчику Джонового приятеля, ми тепло попрощались і вже поночі поплелись ночувати на набережну Меконгу.

Взагалі великі річки для мене дуже важлива частина подорожі. Саме поруч з великими річками зароджувалась цивілізація! Можливо, якби не було цих річок, людство б так і залишилось жити на деревах чи в печерах, і взагалі не було би й нас. Тому я страшенно тішуся, коли вдається побачити одну з таких Великих Річок, а ще краще якось з ними повзаємодіяти, поплавати, переночувати на їх березі чи просто вмити обличчя. Я справді був на сьомому небі від щастя коли ми з Зіною плавали катамараном по легендарному Євфрату чи вмивались водами Тігру. Також в моїй “колекції” вже є Янцзи, Хуанхе, Прут, Дніпро, Дунай, Волга, Дон, Урал. До повного річкового щастя в Євразії ще не вистачає Інду, Брахмапутри, Амуру, сибірських Обі, Лєни і Єнісею, європейського Рейну і середньоазіатських Амудар’ї і Сирдар’ї, які я так і не побачив за час нашого рейду тими краяями. І ось ця моя колекція поповнилась великим Меконгом.

Далі в останній день китайської візи в якості прощання з Китаєм ми потрапили на невеличкий гульбан місцевих учителів, де нас пригощали екзотичними стравами і страшним китайським самогоном

І нам все ж довелося спробувати смажених гусениць, які тут вважаються делікатесом

Насправді на смак вони ніякі, від товстих жирних гусениць залишилась лише масляниста оболонка без смаку. Чому китайці їх люблять, для мене так і залишилось незрозумілим…

Так ми добралися до кордону. З китайської сторони все пройшло досить гладко й швидко, не було жодних розпотрошувань наших рюкзаків чи зайвих розпитувань як на китайсько-казахському кордоні. Прикордонний термінал з китайської сторони великий і сучасний. Ось нам з розмаху ставлять штампи про виїзд – до наступних зустрічей, Піднебесна!

Лаоська митниця засідає в якійсь халупі схожій на тимчасові вагончики для будівельників. Новий термінал вже побудований неподалік, але схоже, заселяти його ще не поспішають. Віза в Лаос робиться на кордоні за 30 доларів. Проте я трохи протупив й зовсім забув, куди поставив фотографії для візи, перевірив весь наплічник – нема. Довелось заплатити екстра 5 баксів за те що без фотографій. І звісно ж, як тільки ми вже отримали паспорти з візами по підвищеному тарифу, до мене дійшло! Фотографії лежали в найвиднішому місці, в яке я просто забув подивитись.

До першого лаоського міста Луанг Намта ми доїжджали, спостерігаючи шалено красивий захід сонця за рисовими полями.


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *