Храм Бантей Срей вид передній, вхід задній

Січень 29, 2013 від Zina

Zina

В голові догравало останні акорди хмільне “кхмерське вино”, від якого море було по коліна, сонце сяяло, а власне тіло здавалось виліпленим з масного пластиліну. Саме той настрій щоб шукати пригоди на п’яту точку і саме та кондиція, в якій пригоди зазвичай лишаються без наслідків. Тримаючи один одного під руку а голови – гордо піднятими, нахабно премося прямо через задній вхід храму на зустріч новому і незвіданому Бантей Срей.



Щоб сприймати красу незатьмареним культурологічною писаниною очима я навмисно нічого не читала по кхмерську середньовічну архітектуру. Хотілось хоча б для себе бути таким собі першопрохідцем, що тримає очі широко відкритими та поглинає красу цілком і повністю, не вишукуючи вичитані книжкові елементи, не зашорючи мозок кістлявими речовими оборотами й стандартними фразами з Лонлі пленет.


Задній вхід храму Бантей Срей виглядав просто чудово: добре протоптана стежка для виду заставлена похиленим парканом і завалена купою сухих гілок, а, щоб ворог точно не здогадався куди вона веде, поруч великий плакат “Ласкаво просимо в храм Бантей Срей”. Обходимо гілки, йдемо вперед. Назустріч нам виходить жіночка з пакетами фруктів. “Манго! Онлі ван долар” – говорить вона, посміхаючись черговою посмішкою. Ми посміхаємось, нас радує не те, що нам запропонували манго по ціні срібних самородків, а те що тітонька не побігла кликати охорону. Отже, вирішили ми, тут багато хто так ходить.

Не пройшовши й ста метрів від вказівника “Ласкаво просимо” ми наткнулись на стіну храму. Прорватись виявилось набагато простіше ніж ми думали. Тепер головне не спалитись – стерти злорадно задоволену посмішку з вуст й надати обличчям виразу остогидлої нудьги, з якою оглядають руїни блідолиці туристи, що, зморені сонцем, ледь ворушать ластами навколо храму.

Поточений вітром і дощем до дрібненьких дірочок паркан з червоного каменю, закривав від цікавих поглядів чотирикутний канал метри три шириною, по поверхні якого плавали широкі листки водяних лілій. А за каналом і ще одним парканом височів сам храм.

Звіддаля його форми нагадували піщані замки, які так старанно виливають діти на берегах всіх річок світу. Три вершини храму тяглися до неба червоними конусами суцільно вкритими прекрасними декоративними елементами найвищій, найближчий до бога елементом виглядав як горщик з кришкою.

Обійшовши центральний храм ми почали оглядати руїни декоративних елементів перед центральним входом, по праву і ліву руку від мощеної дороги. Біля дороги стояли знайомі нам по храму Преах Віхеа колони в формі пуп’янків лотосу.

Тут було дуже зручно позувати як каріатиди чи атланти.

І роздивлятись тонку різьбу на кожному камені. Якщо провести пальцем по візерункам відчуваєш як з тихим шурхотом опадають непомітні піщинки з різьби, й одразу здається що ще трішки, може пару років, вітер, дощ і мільйони туристів начисто зітруть всю багаторічну працю середньовічних майстрів.


Обмацавши ледь не половину каменів перед храмом, я, так само навпомацки, наткнулась на табличку “не чіпати пальцями різьбу” й стишила свій наступ.


Барельєфи в центральній частині Бантей Срей вражають своєю легкістю, довершеністю, динамікою, простотою і чіткістю ліній.



А ще прихованим та явним еротизмом…


В храмі біля входів сиділи кам’яні скульптури, що зловісними поглядами дивились за всіма відвідувачами. Найбільш зловісним з них – людинам з обличчями мавп – якісь добрі душі повідрубували праві руки на рівні передпліччя, Богдан підозрює, в цьому винні прихильники монотеїзму.



По всьому храму вештались купи туристів, багатомовний щебет яких розбавлявся недолугою англійською місцевих гідів, які сипали через кожне друге слово “бютіфул, вері бютіфул” (гарно, чарівно) й махали руками на право й наліво. Гіди тішили нас неймовірно, особливо їх пояснення символічного змісту різьблень:

– От тут добре видно змію, в змії з рота йде вогонь, дуже гарний вогонь, дуже красиво. А з вогню виходить слон, дуже гарний.
– А чому змія їсть слона? – Питає літня італійська туристка.
– Це дуже гарний слон, ваша правда – веде далі гід – дуже, дуже красивий!
– То вона його їсть?
– Так-так! Дуже красивий!


Наслухавшись екскурсії ми пішли лежати в гамаках охорони, дивитись на зарослі конюшиною ставки і споглядати диких гупі, що спокійненько плавають тут в струмках.


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *