Кар’єр, віслючки і святий Філон

Березень 7, 2012 від Bogdan

Bogdan

Юхху! Ми взяли квитки до Тбілісі на післязавтра! І того обійшлися вони нам в 422 ліри. Якби брали в турків транзитну візу було б 538 лір лише за печатки в паспорті…

А тим часом продовжимо описувати наші пригоди на Кіпрі.
Перед запланованим походом в Кіренські гори в нас була ще одна невелика мандрівка на півострів Карпаз до церкви Ай Філон.
Тож з села Дипкарпаз, де ми жили в американо-аргентинської парочки, ми вирушили на північ. Як справжні мисливські собаки, Олів і Моллі посто не могли нас відпустити самих. Як же це? Люди йдуть на полювання, а собаки залишаються вдома курей стерегти??? Оце вже ні 🙂

Через годину шляху перед нами з’являється дивна картина. Хтось наче вийняв з землі майже ідеальний прямокутник скельної породи. Вертикальні стіни метрів п’ять висотою під підпрямими кутами одна до одної з слідами наче зубів…



Мабуть тут кар’єр, але яким чином вийняти майже ідеальний прямокутник скелі мені незрозуміло…

За кар’єром знаходимо невеликий каньйон. З року в рік під час сезону дощів вода стікала з пагорбів Карпазу в море, пробиваючи спочатку невеличкий яр, а потім і цілий каньйончик в вапняковій породі.

Каньйоном спускаємось до моря. Олів відразу ж кидається в воду й радісно таляпається.

Ми ще відмічаємо: “Ось яка чистоплотна собака!” І тут чистюля вибігає на берег і поинає катулятися в піску. Очевидно попередні водні процедури їй потрібні були, щоб пісок краще в’ївся в шерсть. Нічого не скажеш, чистюля…

Ось врешті доходимо до руїн церкви і… спочатку тихо, а потім голосно офігіваємо. За кілька метрів від археологічної пам’ятки стоїть яскраво-зелений пластиковий сарай, очевидно ресторанчик і інші будівлі для туристів. А-а-а! Де мій коктейль молотова??? Стримуючи рвотний рефлекс, намагаюся фотографувати так, щоб зелена какашка не попала в кадр.

Святий Філон, чиїм іменем названа церква, вів активну християнську пропаганду, завдяки чому місцеве населення Карпасу прийняло Християнство

Отже в нас перед очима церква святого Філона 12 століття, збудована на місці базтліки 4 століття. Від старої базиліки зберігся фундамент і частини мозаїчної підлоги. Але про це немає жодної навіть малесенької таблички, жоднісінького напису. Кого взагалі цікавить якийсь собор 12-го століття, якщо поруч пластиковий ресторан-готель “Оазис”???

Поруч був порт ще римських часів. Ось це мабуть його залишки.

По дорозі назад нам трапився табунець диких віслючків. Ослики явно остерігаються людей й не підпускають нас ближче як на сто метрів. Й не даремно! Як я вже писав, якби не охорона держави (хоч якась користь від неї), цих тваринок місцеві місцеві турки вже б давно перестріляли…

По дорозі назад виявляється, що собаки зовсім не знають як поводитися на дорогах, вони ганяються й зухвало обгавкують кожен автомобіль, що їде на зустріч, кидаючись майже під колеса.
Тут моя дружина виявила чудеса кмітливості! Справді, я б ніколи не додумався зняти ремінець з фотоапарата й використати його як повідок для обох собак разом. Таким чином ми весело і без втрат дістались до нашого прихистку в Дипкарпасі


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *