Китайський Новий рік по-тайськи

Березень 27, 2013 від Zina

Zina

В дечому тайці ментально близькі українцям. Особливо це стосується свят: є свято – треба святкувати, не надто при цьому переймаючись питанням, звідки це свято взяли, що воно означає і кому треба. Для містера Пана, щоправда, китайський Новий рік родинне свято бо один з його батьків виходець з Піднебесної.


На відміну від Європейської традиції починати святкування о півночі, і з останнім ударом годинника падати одне одному в обійми, обливатись шампанським і голосно верещати, в Тайланді ніч пройшла без пригод. Але несподівано закінчилась перед світанком цілою низкою гучних вибухів петард прямо біля нашого будинку. Від такої радості я аж підскочила в наметі з бажанням піти натовкти писок усім хто придумав такі жарти, а особливо всім знайомим китайцям, що несуть на собі кармічний слід винайдення пороху. Тут з сусіднього маєтку почулись не менш тихі вибухи, а за ними і всі околиці почали нагадувати фронтову лінію в момент арт підготовки перед наступом. І лише десь на п’ятій хвилині стрілянини моїй ще сплячій свідомості відкрилась страшна істина – це святкують новий рік. А отже ображатись на тайців – все одно що ображатись на європейців що в розпал свята обіллють когось шампанським.

Петардами тут зустрічають сонце, а це означає що немає ніякого значення якого кольору буде салют і чи гарно він буде розсипатись небом – тут головне гучність вибуху, наявність диму і кількість конфеті, що розлітаються від пострілів. До деяких особливо довгих ланцюгів петард в кінці додається написане на клаптику паперу хитромудро заплутане китайське пророцтво, що має здійснитись протягом нового року.

Після пострілів приносять жертви духам батьків. Спочатку на вівтарі біля будинку виставляють новорічний пиріг, м’ясо, варені яйка, воду і звісно ж горілку. В кожну страву і напій потрібно втикнути ароматичну паличку, що димить страшним смородом і має сполучити земну їжу з безтілесими духами предків. Коли палички догоряють їх попіл вкриває всю їжу тонким сивим шаром. Сиве їдло містер Пан спакував в пакети й віддав доїдати камбоджійцям з селища гастарбайтерів, а ми пішли продовжувати знайомство з новорічними традиціями до будинку сестри.

Біля будинку нам в ніс вдарив сильний масний запах м’яса. На довгому столі, на якому кожного вечора ми займаємось англійською з дітлахами стояли таці наповнені смаженим, вареним і копченим м’ясом. Дуже підозріло на мене дивилась розпиляна навпіл, але всміхнена, копчена голова підсвинка.

Розбавляючи м’ясні делікатеси на столі стояли величезні гори різноманітних фруктів. На відміну від тайців ми з Богданом затамувавши подих дивились саме за горами фруктів, а м’ясо, різноманітні рисові штуки, кілька видів макаронів і пироги лишались поза нашою увагою. Ось коли на стіл вже нічого не поміщалось таці з їдлом попливли в трьох різних напрямках: одна процесія до могили батьків містера Пана, друга – до будинку сестри, а третя лишилась біля магазину тільки переїхала на розстелені на землі шматки білого паперу. Ми пішли до могили. Як і біля будиночку містера Пана в усю розставлену їжу, в кожен шматок м’яса, кожен фрукт, кожен напій потрібно було вставити ароматичну паличку. Композицію вінчала запалена цигарка, що лежала на повній пачці – бо тато містера Пана за життя палив.

Далі до могили потяглась черга родичів. Вони брали в руки запалені палички кланялись могилі й втикали наступну партію паличок в їжу. Під кінець дійства могила диміла як повноцінний буддійський храм, і здалеку могло здатися, що там розгорілась невеличка пожежа.

Містер Пан повернувся до нас, підморгнув, і сказав:
– Зараз будемо спалювати гроші і золото.
Ну гроші то ще туди-сюди згорить, але навіщо палити золото лишалось для нас загадкою наступні дві хвилини. За цей час перед могилою матеріалізувалась здоровенна металева миска для прання в яку полетіли, слава Богу, не справжні а сувенірні гроші, а за ними складені з паперу і пофарбовані в золотий колір макети золотих злитків. Повітря заповнив запах їдкої дешевої поліграфічної фарби.
Містер Пан показав пальцем на гору, туди де в небі розтавала димова завіса:
– Вони там матимуть на що купувати. Наш тато був багатою людиною, дуже гроші любив.

Навколо могили мовчазною стіною стояли камбоджійські діти і, здавалось, не кліпали очима і ні на секунду не відводили погляд від найбільш ласих шматків їдла.

Коли потік родичів звівся нанівець і догоріли ароматичні палки, а цигарка пропалила здоровезну дірку в пачці і інших цигарках, містер Пан почав роздавати їжу. В радісні обійми камбоджійських дітей полетіли фрукти, частина м’яса, пироги і багато іншого їдла. Найбільш ласі шматки м’яса, правда, попливли в інший бік до імпровізованого столу в тіні дерева, за яким сиділи ми, містер Пан і частина родичів. Від могили до нас переїхали і відкрита пляшки з тайським віскі і содовою водою.

Хазяйка разом з деякими родичами в цей час відбивала поклони біля їжі на порозі власного будинку, біля магазину і перед прикрашеною квітами машиною. Мабуть просила добрих духів прийти на частування і захищати сімейне майно наступного року.

Традиційна частина закінчилась цілою низкою гучних петардових бабахів, і новий рік перейшов в логічну фазу – гульбан.


  1. Vovko коментує:

    ми також святкуємо новий рік бо на дворі зараз 6 градусів морозу і весною не пахне А вас з новим роком

  2. Вікі коментує:

    Цікава ідея що якщо все спалити – це піде до родичів.
    Гульбан був кльовий?

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *