Корисні знайомства в Тайланді

Лютий 21, 2013 від Zina

Zina

Ми осіли на рибній фермі проїхавши всього лише 10 км від кордону з Камбоджею. Від моря невеличкий будиночок закритий непролазними мангровими заростями і рядом кокосових пальм, а від дороги – двома довгими ставками, заростями бамбуку і поселенням камбоджійських гастарбайтерів.



Хазяїна ферми, містера Пана, ми вперше побачили на гульбані де випадково опинились разом з першим ж тайським водієм містером Чалі. Коли тайці говорять англійською то обов’язково додають до імені слово “містер” – це калька з тайського ввічливого звертання, але в умовах застільного п’яного братання всі ці містери звучать як знущання. На момент нашої появи чотири тайці вже закінчували четверту пляшку віскі з льодом і содовою водою й балансували між станами “я люблю весь світ”, “щас спою”, “пора спати”. Двоє блідолицих внесли певне пожвавлення в застільні розмови, хоча за відсутності будь-яких навиків тайської ми були здатні лише трясти головою і посміхатись, ну, і потроху пити тай-віскі.

І тут з’явився містер Пан. Темношкірий, з завітреним обличчям, рідкою щетиною на підборідді він перебував в тому віці, коли про стрункого чоловіка, звиклого до праці, можна з впевненістю сказати, що йому більше сорока. Але наскільки більше – його власна загадка. За статурою й поглядом містер Пан нагадував мені мексиканця: стрункий, аж трошки висохлий, з довгим прямим чорним як ніч цупким волоссям, забраним в чоловічий хвостик, білосніжною посмішкою і хитрими очима. Жовті з червоними прожилкам склери видавали в ньому завзятого прихильника щоденного вживання алкоголю. Інтриги додавав одяг: в’язана чорна шапка попри вечірню спеку; брудна сорочка, що колись була блакитною, порвана в кількох місцях на спині і рукавах; штани, затерті й брудні; ну, і нарешті футболка, що вже мала лише жалюгідний натяк на білий колір заляпана і з виразними плямами від багаторазового витирання брудних рук. Якби не щира відкрита посмішка і грайливі, веселі очі, що видавали в ному добру й розумну людину, я б вирішила, що компанію нам склав місцевий бомж-алкаш.

Наші друзі розказали, що містер Пан, їх давній друг і однокласник, справжній джентльмен, дуже шанована поважна і багата людина. Ми ввічливо привітались англійською. Побачивши певне неспівпадіння зовнішнього вигляду з висловом багата людина, тайці як могли пояснили – це робоче вбрання, в містера Пана ще є інший одяг, просто він його ніколи не носить.

А тим часом гулянка продовжувались і плавно підійшла до стадії “Ви приїжджайте ще до нас, і привезіть з України по молоденькій подружці для всіх неодружених і одружених чоловіків за столом”. Від перспектив отримати гьорлфренд з нашої батьківщини відмовився тільки містер Пан, чим в моїх очах набрав ще кілька балів довіри. Хазяїн кафе вийшов на двір й повернувся з оберемком коноплі, голосно захіхікав, зробив великі очі пішов геть. А за хвилину повернувся з вже висушеною на сковорідці травою, інший таєць, якого нам представили як “велику людину – поліцейського” почав схвильовано потирати руки. Вечірка набирала нових обертів і барв.

Далі ми отримали запрошення лишатись на ніч прямо тут в кафе, щоб рівномірно розтягти гулянку на всю ніч, або йти спати в бунгало містера Пана біля моря. Ми звісно вибрали море. Нас ще кілька разів запевнили, що містер Пан джентльмен, і ми можемо в нього в домі спати зовсім взагалі спокійно, і всі включно з поліцейським це гарантують.

На ранок ми ловили рибу в ставку, смажили її на сніданок і заїдали рисом. Тут містер Пан і містер Чалі, що якраз зайшов нас провідати, пояснили як могли, що ми можемо тут лишатись, єдина умова – вчити з містером Паном англійську. Ми подивились один на одного й засміялись, ага ми його англійській, а він нас тайській. Тайці дружньо ствердно кивнули. А потім ми подумали і погодились. Так почались наші будні на рибній фермі.


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *