Луан Намта. Як переконати стоматолога не рвати зуб!

Грудень 21, 2012 від Zina

Zina

В густих бузкових сутінках, оповиті запахом спаленої рисової соломи, ми в’їхали в наше перше лаоське місто. Зачувши слово “місто” я почала швидко крутити головою на всі боки. Та, хоч вбий, міста не побачила. Наші, звиклі до Китайських масштабів, голови відмовлялись усвідомлювати, що оці невеличкі бамбукові будиночки і є містом та ще й великим адміністративним центром.


Наступна несподіванка – натовп європеоїдних туристів. В цей вечірній час рівно половину присутнього на вулиці люду складали блідолиці. Вони сиділи за столиками в кафешках і, голосно балакаючи англійською мовою, цідили пиво. Несподівано з цього натовпу блідолицих виокремилась одна постать, що, о диво, вявилась нашим знайомим по Куньміню. Далі з особливостями життя в Лаосі нас знайомив Іван з Саратова.

Перше, що відкрилось нашим втомленим сонцем і дорогою очам – нічний ринок. Це найцентральніша частина центру міста куди в вечірній час стікається все голодне населення щоб потусити, погуляти, посидіти і поїсти. Під стаціонарним навісом на прилавках місцеві жіночки розкладають усіляку їжу: фрукти, овочі, трохи якоїсь трави і різні наїдки смажені, варені і печені.
Біля одного з лотків нас чекав четвертий сюрприз – ще один давній знайомий угорець Лес. В останнє ми бачились з ним в травні в залитому дощами боржомському парку в Грузії. З того часу і він, і ми подорожуємо приблизно в одному напрямку, й от наші шляхи перетнулись знов. Святкували зустріч смаженими в клярі бананами (1 грн штука) і печеною солодкою картоплею (в залежності від розміру від 2 до 5 грн штука). При поїданні цього в’язкого корнеплоду в голові спливали такі слова як топінамбур, батат і ямс, але що то насправді я не знаю…

Потусивши з старими друзями і познайомившись з новими – хазяями одного з туристичних агентств, знову закинувши за спини наплічники ми рушили ночувати. Івану, завдяки неабиякому особистому шарму і неосяжній безпосередності вдалось домовитись зі сторожем, що охороняє буддійську ступу про ночівлю на її сходах.

А де один автостопщик там і три. Тому підійшовши до будиночка сторожа ми привітались і, посміхаючись, сказали лише одне слово “нун” (спати), показали складені під щокою долоні й махнули рукою в бік ступи.
Поки ми з Богданом чистили зуби до нас підійшов той самий дідок сторож і, постійно хіхікаючи, показав карколомну пантоміму. Сюжет зводився до того, що спати біля ступи можна, але сексом займатись ні-ні-ні. Остання частина супроводжувалась реготом і дуже ілюстративним рухами, того що саме нам не можна і в яких позах. Втративши дар мови від всього показаного, ми як могли завірили дідуся, що “ми та нікогда, особенно не здесь” і пішли чемно спати.

В цій гористій місцевості світанок починається з густих молочних туманів, що розходяться, відкриваючи сонце, лише десь о десятій годині. Змерзнути за цей час неможливо, але всі відкриті речі стають вологі і важкі. Особливо спальник. Тож ми вирішили дочекатись сонечка і просушитись, а тим часом розібрати наш комп’ютер, що в котре перестав працювати.

Домігшись співпраці від непокірної залізяки, ми почапали вниз в місто роздивлятись довкола і шукати на шлунок сніданку, а на дупу пригод.

В світлі нового дня Луан Намта виглядала ще меншою ніж вчора, проте з’явився якийсь шарм невеличкого містечка. Головну вулицю займають маленькі будиночки у колоніальному стилі, які гармонійно співіснують з традиційними лаоськими бамбуковими будиночками на високих ніжках.

В бамбукових хижах лаосці проводять лише ніч, решту часу – на витоптаному п’ятачку перед домом чи під ним. Тут же ж бігають маленькі, але довгоногі й довгошиї, як тиранозаври, курки, а іноді активно щось жують чорні і волохаті в’єтнамські свині.


А по схилах пагорбів ростуть каучукові дерева.

Але така сільська ідилія починається подалі від центру міста, бо він відданий на відкуп туристам. Блідолиці – основна стаття місцевого прибутку. Головна з трьох вулиць виглядає так: гестхаус, кафе, туристичний офіс, магазинчик і далі по колу з початку.

Для підтримання місцевого населення за рахунок понаєхавших лаоський уряд зробив наступні кроки: 1. заборонив туристам самостійне пересування в межах заповідника, що починається прямо за містом, лише з гідом; 2. побудував автостанцію в 10 кілометрах від міста; 3. і звісно заборонив туристам спати де їм заманеться: туристи мають знати своє місце – їх місце в готелі.

Тому туристичні агентства яких в місці незліченна кількість заробляють гроші на організації пішохідних, велосипедних і каякінгових турів заповідником, продають автобусні квитки, влаштовують кулінарні та інші майстер класи, і перуть одяг. Випрати 1 кг одягу коштує 10 грн. В одній з таких агенцій ми кожного дня залишали свої великі наплічники.

З термінових і невідкладних справ в нас були відвідини доброго дяді стоматолога, бо в Богдана на під’їзді до китайсько-лаоського кордону випала пломба. Так і пішли ми шукати в незнайомому лаоському місті стоматолога. Після тривалих переговорів з місцевими було встановлено: десь тут на центральній вулиці, хто б міг подумати, розташована лікарня, а десь за нею якщо йти довго-довго і далеко-далеко можливо є стоматологічна клініка.
Ще година митарств під палючим сонцем і ми у цілі. Біленька видовжена двоповерхова лікаренька нагадувала картинки з фільмів про самовіддану працю білих лікарів-волонтерів в далеких тропічних країнах.
Показуючи жестами що нам до зубного доходимо до центральної реєстратури. Як і варто було очікувати англійської мови тут не знають, лише одна молоденька сестричка, тремтячим від відповідальності голосом намагається дізнатись, яка в нас проблема. Дізнавшись, більше з пантоміми ніж зі слів, що проблема з зубами всі зітхнули з полегшенням. Старша сестра, що стояла поруч взяла в руки апарат для вимірювання тиску і пішла з дуже рішучим виглядом в наступ на Богдана.
– Ні, ні – Богдан схвильовано маше руками, відступаючи до стіни, – з тиском в мене все добре!
Тоді нескладною пантомімою ця ж сестра показує, що зараз сама вирве зуба і все буде ок! На цю пропозицію ми теж не ведемося. Тоді знизавши плечима сестрички відводять нас до кабінету стоматолога.

Кабінет виглядає досить цивільно: сучасне крісло, світильники, плакатики на всіх стінах і пацієнт в кріслі. Мабуть пацієнт володів якоюсь тутешньою системою медитації, бо коли в кабінет ввалилась вся ця делегація навіть не кліпнув очима. Я ж запримітила тонку цівочку слини, що стікала з відчиненого роту прямо на підлогу. В голові майнули три варіанти: або пацієнт йог, або зуби тут лікують під повним наркозом, або їх тут лікують вже посмертно.
А тим часом стоматолог кинула всі справи і пішла зазирати Богдану в рота. Робила вона це не одна, разом з нею з такою ж цікавістю зазирала і вся делегація з реєстратури. Вони захитали головами і почали про щось між собою розмовляти. Мабуть зуби сподобались, і вони не бачать необхідності їх виривати, а тому, зовсім не розуміють чого то ми припхались в клініку. На їхню думку дірка розміром з пів зуба ще не привід приходити в лікарню.
На цьому наше спілкування і застопорилось. В нас бракувало лаоської в них англійської та й працюють вони всього лише до 16.00, а то вже було 15.30… Їхні очі виражали страшну нехіть працювати понаднормово, а тим паче, якщо зуб не болить і рвати його не треба. На мигах ми домовились, що перекладемо для них, що саме ми хочемо на лаоську і прийдемо завтра з ранку годині о десятій.

Як відомо гугл транслейт знає все, навіть лаоську. З невеликою допомогою наших друзів з туристичної агенції ми написали листа стоматологу. На наступний день лист подіяв, і добра жіночка-стоматолог вирішила не рвати Богдану зуба. Замість цього вона на око замішала мазюку для пломб і запхала її в рота моєму чоловікові здоровезним пінцетом, не сильно турбуючись про частково заляпану решту зубів. Ця радість обійшлася нашому бюджету в 35 грн, які ми чемно заплатили в лікарняну касу.


  1. dzienn коментує:

    1 – афігець, і мад’яр праз паўсьвету знайшоўся..!
    2 – ржунімагу 😉
    3 – спадзяюся пломба будзе стаяць добра, як звычайна ўсё часовае й выпадковае 🙂
    і апошняя ілюстрацыя чудово ілюструе тых вашых лекараў 🙂
    Упс! :))

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *