Лікійський шлях. Фейл з ножем №2

Січень 31, 2012 від Bogdan

Bogdan

По мірі підйому ліс почав наповнюватись сандаловими деревами. Їх стовбури майже зовсім без кори, й їм більш до вподоби рости не вертикально, а під кутом, іноді майже горизонтально, що створює певні перешкоди для руху. Але естетично ці дерева дуже красиві й часмом на їх стовбурах можна помітити вирізані ножем написи типу: “Mehmed + Aida = love” чи щось на зразок цього.

Сандалово-лаврові ліси поволі переходять в соснові, яких ми давно вже не бачили. На висоті приблизно 800 метрів, майже перед перевалом натрапляємо на велетенське згарище. Кілька років тому тут  бушувала пожежа.

Проходимо перевал й опиняємось наче в Карпатах на полянці: така ж самісінька травичка, такі ж маргариточки з жовтою серединкою й білими пелюсточками, маленькі струмочки з чистощою водою й плодові дерева зовсім без листя.

Рослинність в Лікії, як правило, вічнозелена, тому безлисті дерева особливо підсилювали відчуття, що ми в Карпатах. Лише кам’яні гори навколо нагадували, що все ж це Тавр.

Наступна фотографія – панорама, щоб оглянути наведіть на неї курсор мишки й порухайте вліво-вправо.

[photonav url=’http://wj.in-love-travel.com/wp-content/uploads/2012/01/above-adrasan-anorama.jpg’ mode=’move’ popup=’none’ animate=” container_width=” container_height=’450′]

Нижче полянки на кілька кілометрів суцільні згарища від минулої пожежі, проте всі недогорілі дерева розчищені, залишились тільки пні й голе каміння.

Далі наш шлях сосновим лісом спускається в селище Адрасан. Струмочки обабіч стежки:

Спустившись в село, проходимо повз гранатові й апельсинові садки. Апельсинів як завжди дуже багато, а от гранати вже закінчуються, все ж парочку знайшли й взяли з собою. Тут наша стежка знову впирається в річку. Моста ніде не видно, місцеві переходять вбрід. Дітлахам в ґумових чоботах пощастило менше, бо їм доводиться переновити своїх друзів, що в кросівках.

Ми знову роззуваємось, переходимо крижаною водою на протилежний бік. Там на каменюках присідаємо, щоб обсушити ноги, й Зіна простягяє мені гранат, мовляв почисти. Я запихаю руку в кишеню, де завжди лежить мій ніж.. і знаходжу там лише запальничку. А-а-а! Мій чудовий армійський швейцарський ножичок, який служив мені вірою й правдою ось вже кілька років, залишився в лісі, де ми робили перекуску години дві тому.

Залишити його просто так ми не могли, тому повернули назад, це, щоправда означало, що решту маршруту ми пройти цього разу не встигнем, бо післязавтра повинні були знову розпочатися дощі.

Тож ми знову переходимо річку вже в протилежному напрямку й повертаємось кілька кілометрів, де падаєм на ночівлю поруч з хижами місцевих, як ми тоді думали, пастухів. Місцеві приходять привітатися, допомагають розчистити площу під палатку від каміння, приносять нам ковдру й запрошують до них на чай.

Живуть вони явно в тимчасовій хижі: чотири стовпи обмотані міцною товстою плівкою поліетилену, всередині біля входу невеличка газова кухонька, далі дерев’яний поміст, вкритий покривалами, на якому вони   й вечеряють, й сплять, й взагалі живуть. Ще з антуражу є газовий світильник й пічка, яку в нас назвали б “буржуйка”, а також велика купа покривал в кутку, з якої витягнули чотири подушки, щоб підкласти під наші дупи й спини: гості мають бути задоволені й щасливі 🙂

Забігають дітлахи. По очах видно, що їм ну дуже цікаво хто ми такі й що тут робимо.

Тим часом балакаємо з дорослими. Виявляється вони ніякі не пастухи, а лісоруби, а ще до них якраз на вакації приїхала рідня з іншого міста, тож місця всередині надто мало, інакше б нам нізащо не дозволили б ночувати посеред зими в наметі.

На жаль від мовного бар’єру втекти не вдалося, тому спілкування вийшло, хоч і не завжди зрозуміле, але душевне.

Чаєм звісно ж діло не обмежується, й нас годують вечерею, а потім всілякими горішками-зернятами, поять чаєм і кавою й пропонують алкоголь, від якого ми чемно відмовляємось, бо й так всього вже забагато.

Чемно дякуємо, прощаємось і йдемо до себе спати. На завтрашній ранок намічена рятувальна операція…


  1. Оксана коментує:

    я в шоці від того, що ви ще мандруєте! ви молодці! це просто шалена весільна подорож!

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *