Місто Саванакет перед різдвом і проблеми християнства

Січень 1, 2013 від Zina

Zina

“На південь, на південь, на південь і до моря” саме це звучало в наших вухах коли ми лишали таку гостинну столицю Лаосу. Тицьнувши на карті пальцем в наступне велике місто рушили. На під’їзді до самого міста останні водії неабияк здивували нас питанням:
– А ви християни?


– Так ми християни – посміхнувшись відповіли ми. Обличчя двох лаосок і лаосця за кермом засяяли як новорічні ялинки. Далі вони витягли з-під сидіння телефон і подзвонили… здогадайтесь куди? Правильно, вони подзвонили в Сполучені Штати Америки до сестри. Через перекладача з-за океану нам вдалось остаточно порозумітись.
Виявилось, що везуть нас місцеві християни, що їдуть в місто щоб відвідати церкву євангелістів і забрати там запрошення на різдвяну вечірку, що відбудеться в їхньому селі.

Так одне за одним і ми дізнались цікаву історію. Оскільки країна Лаос – червоний комуністичний “монстр”, з усіма висновками і наслідками. Християнство гнобиться, церкви під забороною, і місцеві влаштовують нелегальні зібрання, новина про які розповсюджується з уст в уста пошепки навколишніми селами. А все що може зробити офіційно існуюча в Саванакеті церква – надіслати на таке зібрання священника. Отак і живуть.

Та Різдво велике свято і шило в мішку не сховаєш. Минулого Різдва нагрянула поліція, арештувала вісім активістів і запроторила за грати, серед активістів був і син наших водіїв. Тому тепер місцеві християни написали офіційного листа звернення до держави з проханням не чинити перепон на шляху прославлення Різдва Христового. Тепер вони під стовідсотковим прицілом: дадуть дозвіл – значить вони не благонадійні рецидивісти, та ще й адміністрація їм потурає; не дадуть – поліції навіть не потрібно вишукувати місце зібрання воно відоме з листа. Отака сумна різдвяна казочка.

За час розповіді про митарства з місцевою владою нас встигли довезти до міста, нагодувати лапшею з м’ясом, зеленню та морепродуктами; показати Саванакет і відвезти в церкву. Після чого нас вписали в вечірній школі англійської, бо викладав там Ві – син одного з церковних діячів. Так на постелених посеред підлоги килимочках, серед парт і дошок, під написаним від руки плакатом “Ісус тебе любить” ми провели три чудові ночі.

Ми дуже хотіли поїхати на різдвяну зустріч в село наших нових друзів, але нас відмовили. Бідолашним людям, які і так в чорному списку, не вистачало тільки двох блідолицих, щоб їм приплели ще й заборонені зв’язки з розвідками чужих країн чи з іноземними місіонерами, навіть не знаю що з цього гірше.

Зустріч з добрими людьми, що щиро і від усього серця нам допомагали, вплинула на все наше ставлення до міста Саванакет. В нашій пам’яті воно лишиться гостинним, привітним, тихим і родинним, як родина Ві та Бао в яких ми спали на килимку.
Ну, а зараз про саме місто…


  1. Олена коментує:

    З Новим Роком та Різдвом!
    Дійсно зворушлива історія, не без трагічної нотки.
    Якщо ж трошки подумати, то ми всі пережили щось подібне. Коли розповідаю своїм неукраїнським друзям про моє таємне хрещення, то вони це сприймають як детективну казочку. Але ж у Союзі до розпаду це було нормою.

  2. Bogdan коментує:

    Так! і ще цікаво, що Лаос був та й є такою собі полегшеною версією СРСР, а от його сусід Камбоджа пережив в роки пол Пота таке, до чого навіть СРСР не докотився.

    І вас зі святами 🙂

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *