Місто Сіємріп, ринок і Новий рік

Сіємріп – це не місто, це туристична резервація для всіх іноземців, що, як мусульмани в Мекку, стікаються сюди дивитись на кхмерський архітектурний шедевр, храмовий комплекс Ангкор Ват. Пройти містом, а тим більше з наплічниками – велика напруга для горла, воно нестерпно пересихає від постійних повторів чарівної мантри: “Здрастє, ні дякуємо. Ні, дякуємо, здрастє”….



Якщо ти, раптово забувся, й не відповів тук-тукеру стандартну мантру, тебе чекає тук-тукерське прокляття – галаслива сирена на клаксоні чи танець самого водія. Тук-тукер робить звірське обличчя, підіймає дві руки над головою, і як вболівальники на стадіоні чи мавпи в зоопарку, починає голосно плескати в долоні і щось вигукувати. Різкі рухи, перекошене обличчя й крики, не лишають жодного сумніву в тому, що в слід нечемному туристу летить не запрошення на прогулянку, і навіть не образи, а повноцінні кхмерські прокляття.

Після тихого Лаосу, повного дитячих посмішок й вигуків “Сабайді-і-і”, Сіємріп видався великим безликим мегаполісом повним заклопотаних злих кхмерів. Якби не Аня і Андрій, до яких ми їхали саме сюди, й ще не звідані принади Ангкору ми б чкурнули звідси якнайдалі не дійшовши навіть до центру міста.


Як завжди, налаштувало нас на позитивний лад відвідання місцевого ринку, де, в нетрях задніх рядів знайшовся заклад, що якістю страв, ціною і сервісом задовольнив наші душі. В’єтнамська локшина разом з в’єтнамською кавою змішаною з льодом і молоком подарували нам перепочинок і відчуття повноти існування.

Ми навіть на наступний день притягли Андрія з Анею поїсти локшини перед урочистими новорічними закупами, але спільний сніданок не задався. Аня, така активна і завзята з вечора, з ранку лежала на столі невиспаною тушкою лише іноді слабко кліпаючи й просто танула на очах, Андрій з Богданом, як всі чоловіки, їли мовчки старанно пережовуючи їжу, а я сиділа над локшиною й думала “Невже накрився наш новий рік”.


Та все розрулилось: Аню запакували в тук-тук й відправили спати в ґестхаус, хлопці пішли вибирати інгредієнти для святкових страв.



A я з ошалілим виразом обличчя й фотоапаратом на шиї бігала від тітоньки до тітоньки намагаючись сфотографувати кольорове різноманіття камбоджійського ринку.



Особливо мені подобались великі плоскі кошики де були викладені разом різні овочі і зелень, утворюючи гармонійний натюрморт під назвою “кинь це в суп”.


Для лінивих ці ж овочі продаються вже нарізаними.

На фоні ґвалту, що створює людський натовп на базарі, сперечаючись за ціни, свіжість і якість продуктів, по вухах їздить рівномірне дзижчання машинок для чистки кокосової стружки. Її, свіжу, масну і вологу, продають тут кілограмами.


А цією зв’язкою бананів ми в чотирьох ласувала рівно два дні.

З усього Сіємріпа нас потішили тільки рибалки, що закидають власні сітки в маленьку річечку прямо в центрі міста. Їх снасті розкриваються в повітрі, утворюючи суцільне рівне коло, й без бризок накривають три квадратні метри води.


Західні туристи в новорічну ніч заполонили всі вулиці міста, особливо найтуристичнішу – Паб стріт. Як не важко здогадатись з назви на вулиці нема нічого окрім кафе, барів і інших генделів, між якими як сомнамбули дрейфують відвідувачі. Ціни – європейські, сервіс – камбоджійський, натовп і ґвалт- турецький.

Наш новий рік без телевізора й запальної промови українського президента святкувався під джин з фруктами на балконі ґестхаусу. Через чорне листя кокосових пальм було видно як розкривались полум’яними квітками феєрверки над містом Сіємріп, затьмарюючи своїм сяйвом рясні тропічні зорі.