Неймовірна ущелина з монастирем Нораванк

Липень 15, 2012 від Zina

Zina

Наша дорога в бік Нагірного Карабаху прямувала Араратською долиною, непомітно підіймаючись серпантином вгору. Замість зелених розораних полів з’явились великі брили чи просто насипи каміння, перемежовані жовтою короткою травою, зібраною в пучки та схожою на радянський йоршик для миття бутлів. Старенький КАМАЗ надривно рипів й ледве повз вгору. Водій постійно кидав стурбовані погляди на датчик температури води, старий циферблат було ледве видно за замуленим скельцем. Стрілка вперто підкрадалась до позначки 90 градусів. Нічого дивного, бо температура за бортом підкрадалась до сорока градусів в тіні.


Гірсько-пустельний ландшафт іноді пересікали величезні труби наповнені водою. Часто “нові” труби, яким років тридцять, йшли поруч з ще давнішими бетонними акведуками, місцями зовсім зруйнованими часом. Біля перевалу було видно, що життя продовжується десь в ущелинах цих мертвих випалених сонцем гір.

Ми з нетерпінням чекали на свій поворот в таку живу ущелину, в кінці якої на нас чекав монастир Нораванк. Вузенька дорога петляла між мальовничими скелями.

В ущелині є дві великі печери “Птахів” та “Магела”, в обох з них знайдені стоянки первісних людей. Найбільший інтерес викликає печера Птахів адже в ній, окрім звичних решток кісток тварин та людей, знайдено комплекс призначений для виробництва вина та шкіряне взуття якому, якщо вірити радіовуглецевому аналізу, 5637-5387 років. На жаль поки розкопки не закінчено туристам туди зась.

Монастир Нораванк у вигляді який можна бачити тепер був побудований в тринадцятому столітті як резиденція єпископів Сюніка, й одразу став важливим культурним та просвітницьким центром регіону. Норованк був духовною столицею князів Обелянів.

Монастирський комплекс складається з церкви Степаноса Нахавека, церкви Буртелашен та каплиці Св. Григорія.
Вважається, що перша церква була побудована на місці монастиря в четвертому чи п’ятому столітті, але від неї лишились лише залишки фундаменту. Це була церква Св. Карапета, в якій створено один із важливих манускриптів Євангеліє Ечміадзіна датоване 989 роком.


Подвір’я монастиря вкрите надгробними плитами, одна з яких, найбільш цікава, зображує стилізованого сплячого лева.


Домінуюче місце займає церква Буртелашен. Назва означає “храм для Буртела Орбеляна”, що правив краєм до середини чотирнадцятого століття. Церква незвичної конструкції та архітектури складається з двох поверхів.
В підлозі першого поверху можна побачити гробниці князів Обелянів та вставлені в стіни камені з різьбленими хрестами й інші декоративні елементи. По обидва боки від входу вгору на другий поверх підіймаються вузькі круті сходи, що слугують одним з декоративних елементів фасаду.


Порівняно з першим поверхом церкви другий видається чистим та поднесеним до неба. Невеликий дзвін, підвішений до центру бані, неквапно хитається від вітру, а навколо його ланцюга звили собі гнізда чорні стрижі.

Зовні церква багато декорована різноманітними елементами, що навіть при їх неабиякій кількості гармонійно доповнюють один одного й створюють враження іграшковості всієї будівлі. М’які заокруглені декоровані кути приємно вирізняють церкву серед безлічі інших у Вірменії.

На барельєфах окрім Діви Марії з немовлям та Ісуса Хреста можна побачити чотирьох сирен, а також дізнатись рік освячення церкви за старим вірменським стилем.

Важливе місце в релігійному та мистецькому житті Вірменії займають хачкари – вирізьблені на камені хрести. Їх встановлювали біля доріг, церков чи вставляли в стіни монастирів та храмів. Тут в Нораванку можна побачити хачкари майстерної роботи відомого вірменського середньовічного митця Маміка та його учнів. Кількість таких декоративних каменів в стінах обох церков просто вражає.

За традицією всі хачкари витримані в одному стилі й мають лише деякі варіації в сюжетах, але кожен хачкар має відрізнятись від інших. Центральне місце займає хрест, що може поєднуватись з деревом життя чи стояти на сонці, людські фігури зображують Божу матір, Христа чи інших святих. Хачкар з зображенням Богородиці присвячувався матерям чи сім’ям, інші мали підтримувати воїнів в походах чи допомагати в лікуванні хворих.


Центральна церква монастирського комплексу Св. Степаноса створює враження давнішої та більш монументальної споруди.


Темний притвор з кількома вузькими вікнами та отвором в середині даху, контрастує з світлою піднесеністю церкви Буртелашен. Вся підлога притвору майже суцільно вкрита надгробками, тому пересуваючись церквою треба уважно дивлячись під ноги.


Особливу художню та культурну цінність мають барельєфи цієї церкви. Не буду про них – це треба дивитись, тому якщо доля занесе вас у Вірменію обмов’язково відвідайте Нораванк, щоб побачити це самим.



Ми не могли надивитись на кожен хачкар, барельєф та камінь й вирішили лишитись на ніч під стінами монастиря.

Непомітно вітер посилився й каньйоном поповзли темні сірі хмари, руді скелі стали темними й непривітними.

Ага! Подумали ми, вчорашня буря нас наздоганяє, та нічого, ми готові. Ледве ми встигли добігти до намету, як на нас почали падати величезні холодні краплі. А потім почалось! Шквали вітру валили намет й гнули дуги. В темпі вальсу ми почали запихати речі в наплічники. На наше щастя одна з дверей в церкву Св. Степаноса була не зачинена на ніч, й ми кількома перебіжками перетягли в середину церкви намет й інші манатки.


Та буря зачепили нас лише краєчком і за годину все було вже тихо й мирно, тож ми пішли знову розставляти намет.


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *