Орлиний каньйон поблизу Дедоплісцкаро

Липень 3, 2012 від Bogdan

Bogdan

Окрім Тамарісціхе (замку Тамари), про який писала Зіна, поруч з Дедоплісцкаро є ще одна вельми цікава пам’ятка – Орлиний каньйон. Орлиним його називають недаремно – і в каньйоні, і в усій навколишній окрузі повно орлів. Але про все по порядку 🙂



Каньйон знаходиться десь за три кілометри від міста. Знайти його самому непросто, ніяких вказівників не видно, та всі місцеві про каньйон знають і радо показують дорогу. Вже за два кілометри каньйон постав перед нами в усій красі.

Від дороги відділяється вузенька стежка в напрямку високих кам’яних стін – нам туди.


Вузька ковзка від вчорашніх дощів стежка спускається на дно каньйону. Ось і перший водоспад – вода б’є з-під скелі, що перекриває вхід до каньйону.

І тут я скрикую від несподіванки – метрів за 5 по той бік струмка стрибає тварючка, одночасно схожа на великого кота, дрібного собаку і на когось з приматів, мабуть, на лемура. Лише білі пухнасті вушка і ще пухнастіший смугастий хвіст видають в незнайомцю молодого і досить прудкого єнота.
Малий підстрибує до купки сміття на тому боці й починає розгрібати її в пошуках чогось їстівного. Я гукаю Зіну і зводжу фотоапарат.
Та на жаль від несподіванки я зовсім забув перемкнути режим на камері, тому фотографій єнота ви сьогодні не побачите, принаймні в нашому блозі… Доведеться шукати іншу фотомодель. Є лише його сліди в свіжій багнюці

Дно каньйону вкрите густим субтропічним лісом. Збирається на дощ, й від цього спекотно й парко. Наша стежка петляє поміж заростей та здоровенних шматків скель, що колись відірвались від стін каньйону, гуркіт мабуть був страшенний…

Струмок, пробиваючи собі шлях поміж скель чи попід ними, утворив багато невеликих водоспадів та печерок

Лише одне псувало каньйонну ідилію – на берегах струмка красувались величезні купи людського сміття: шини від автівок, старі черевики, тьма пластикових пляшок і поліетиленових кульків. Вище по течії на струмку, що багато тисяч років пробивав собі дорогу в цих кам’яних стінах, два століття тому з’явилось невелике поселення, яке назвали Царинцин Колодец, згодом поселення виросло в містечко з такою ж назвою тільки грузинською – Дедоплісцкаро. І ось тепер місцеві жителі, забувши чим вони завдячують матінці-природі, зробили зі струмка звалище для своїх відходів, а під час дощів сміття зносить вниз і воно осідає в каньйоні.

Навіть статус заповідної території не врятував Орлиний каньйон від того, щоб стати жертвою людської дурості.
Мій гнів на дедоплісцкарців обмежувався лише тим фактом, що мої любі співвітчизники українці насправді не кращі.

Та навіть в такому постсовковому гумово-пластиковому смітнику посеред дикої природи можна спробувати знайти щось позитивне… хоча б місцеві єноти й інші любителі покопатися в людських об’їдках мають вдосталь їжі…

А тим часом ми спускались все нижче поміж скель і водоспадиків. В Орлиного каньйону неабиякий потенціал для скелелазання – тільки спробуй кинути виклик цим гладеньким стінам з невеликими пасивними виступами і мініатюрними заглибинками, за які навіть кінчиками пальців не втриматися.

Коли ми дійшли до найвищого водоспаду, небо вирішило зупинити нас не надто рясним, але впевненим дощем.

Стежка тут досить крута і веде або болотистим грунтом, що розмокнувши перетворюється на слизьку багнюку, або стрімкими скелями, що намокнувши стають ковзкими і з біса небезпечними.
Тож ми й вирішили швиденько повертати назад, поки звідси ще взагалі можна вибратись…

Це було чотири дні тому.. А зараз ми в Єревані, гуляємо містом і складаємо плани на Вірменію


  1. МАМА І ТАТО коментує:

    чудові фото.На жаль, ви підмітили правильно ,що і в нас не краще із відходами людського буття.Щасливого перебування у Вірменії,хороших вражень. багато друзів.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *