Паромний блюз

Березень 6, 2012 від Zina

Zina

З ЩОДЕННИКА.

04.03.2012.
Відсидка триває нормально. Нас смачно годують три рази на день. Перед обідом прогулянка від кінця причалу до будиночку митниці.

Ось вона, свобода! За високим бетонним парканом з традиційним колючим дротом… Така близька й така недосяжна…

Качалки і спортмайданчика не знайшли.
А он по тому пірсу ми прогулювались кілька тижнів тому…

Відвідування дозволені, от тільки зайти за прикордонну зону можуть не всі. Коли має час заходить наш друг Сечкін, капітан катера берегової охорони. Його дружина філіппінка полетіла до батьків на пару місяців. Він вдома нудиться… Ну і ще, звісно, традиційна східна гостинність. Не можна лишити гостей зовсім без уваги, навіть якщо вони замкнені на прикордонній території. Ще є друг Сечкіна (котрий нам організовував квитки, і той, що власне домовився з капітаном про нашу відсидку на судні)… Єдина халепа він не розмовляє англійською, і ніхто не розмовляє… Окрім хлопця з Індії. Але мабуть його інгліш теж не дуже, чи просто він не говіркий. Коли нам кажуть “Ідіте жрать, пожалуйста” і “Чай?” турецькою, ми розуміємо без перекладу.
З розваг телик турецькою, працює цілодобово іноді, правда, підглючує і картинка завмирає на якомусь кадрі. Крім телека одна дошка для нард на всіх. Гра до п’яти перемог. Богдан вже зіграв з половиною команди. По суті нарди це найкращий спосіб спілкуватись з місцевими (чи ти б’єш, чи тебе б’ють))), враховуючи майже стопроцентний мовний бар’єр.
Вай-фай ловить ледь-ледь. Для цього треба стояти на верхній палубі на носі в куточку. Туди дотягує вай-фай з кафе за парканом. Сторінки відкриваються повільно, зв’язок залежить від вітру: якщо в твій бік то конектить, якщо в інший – ні.
Ми спимо на нижніх нарах. В кімнаті без вікон крім нас нікого. Вчора ввечері світло було, сьогодні не ввімкнулося. В кімнаті досить тепло, особливо в середині спальника.
Сьогодні на прогулянці знайшли дві картоплини, вони випали з дальнобійника, який приїхав з Кіпру на нашому паромі. Картоплини заничкарені в Богдана в куртці. Вчора була апельсинка.
Нас кидає крайнощі періодично ми вважаємо себе в морському готелі. (Хоча Богдан чомусь вперто вважає, що ми на паромі). І правда з усіх трьох сторін море, а з одного вид на місто.
Облазили сьогодні весь паром вздовж і впоперек. Тут працюють сурові хлопці – зварюють метал без окулярів. Нас разнорядка поки обходить стороною, хоча я б залюбки допомогла б на кухні. Але мене туди не сильно пускають. Ми ж насправді тут гості. До нас всі ввічливі і посміхаються. Дуже хочуть порозмовляти. Особливо це помітно в кока і його помічника. Кок на іншому човні багато бував в Україні, по пам’яті перерахував чотири порти на Чорному морі. На подальшу розмову не вистачає моєї турецької. )) Кухар дуже уважний і усміхнений.
Вчора в вечері на десерт був заварний крем з рисом і корицею, витриманий в холодильнику. Ніколи такого не куштувала. Просто і офігезно. А ще стоїть семи літровий баняк з постійно гарячим чаєм. Здається турки прониклися до мене повагою – замість їхніх мензурок, я користую термогорня. З їхніми скляночками-бардаками доводиться занадто часто бігати до самовару по добавку.

Насправді нас тут дійсно приймають як гостей. І нам тут подобається. Пара бродяг в подертих джинсах й дірявих кедах, напічкана всякими крутими штучками типу ай-бука, нетбука та великого термогорнятка, а тим більш чужоземців, то неабияка розвага для екіпажу і капітана. Наскільки я розумію історія нашого перебування на митниці вже стала “легендою”, і екіпаж неквапно і з явним захопленням переказує її всім, хто про нас запитує. Шкода, що з того я розумію тільки “Украніа й Кибрис”. Ще пів години і можна буде йти дивитись на вантажівки, що будуть неспішно вантажитись на паром. За розкладом о півночі ми маємо знову відчалити (хоча насправді попливемо ми десь після першої).

Такі справи…


  1. Вікі коментує:

    Гарно розписала 🙂 Такий собі зависальний перепочинок.

  2. И.А. коментує:

    Знаете,это даже хорошо, что у вас вынужденная остановка.
    используйте время для “Подумать”.
    У нас роявились две новые книжки для детей Бодо Шефера.
    “Пес на ім’я Мани” и “Кіра й таємниця бублика, або формування характеру за 7 кроків” Відсилаю вам цитату 2 крок:Брати на себе відповідальність
    – Я завжди маю вибір, як реагувати на те чи інше.
    Я сам вирішую, як поводитись в конкретній ситуації.
    – Я не даю заманити мене в пастку з’ясування справедливості, натомість зосереджуюсь на тому, що вмію, знаю, маю.

  3. Максим коментує:

    Ваша “Легенда” перебування на митниці, Зіна і Богдан, нагадує мені історію з книги “Алтай-Гімалаї” М. Реріха. Тоді Реріхи більше місяця жили на кордоні однієї китайської провінції, а потім їх ще 3 місяця не пускали на територію Тибету. Сподіваюсь настане час коли усі кордони зникнуть і можна буде вільно подорожувати по світу.
    Я тримаю за вас кулаки і бажаю Вам, щоб подолавши усі труднощі, ви стали сильнішими.
    Нехай вам завжди трапляються добрі люди.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *