Пірін. день 1

Листопад 9, 2011 від Bogdan

Bogdan

отже зранку ми встали, обсушились від роси і вирушили далі по допозі…

наш маршрут:

умовні позначення:

фіолетові крапки – наш маршрут; фіолетовий квадрат – місце ночівлі; червоний квадрат і червоні крапки – різного роду напряги, про які писатиму по ходу.

якщо комусь цікаво, повна версія карти Піріна тут http://wj.in-love-travel.com/wp-content/uploads/2011/11/MegaPirinMap.jpg

досить довго ми підіймались вузенькою асфальтованою дорогою, яка веде до хижі Ян Санданскі (хижою вона називається досить умовно), навколо якої ще й всілякі готельчики-котеджики. тож автівок туди й звідти їздило досить багато, жоден водій проте не виявив бажання нас підвезти. й добре, що не підвезли, інакше б пропустили багато цікавого.

наприклад, оскільки тут зовсім недавно розтанув сніг й потепліло, весняні шафрани вирішили, що прийшла весна:

слідом за ними розквітли цикламенчики:

далі бабуся з кізоньками пригостила нас їстівними каштанами

милувалися скелями обабіч дороги 

трохи дуріли)

милувалися золотою осінню

так ми дійшли до хижі й навколишніх котеджиків, де Зіна встигла потискатись з місцевим парубком:

неподалік хижі – 15-метровий водопад:

далі наш шлях повинен був йти вздовж жовтого маркування аж на полонину. спочатку грунтовкою, потім стежкою. вздовж потоку.

в місці, позначеному на карті першим червоним квадратом (щоправда в той момент я думав, ми до нього не дійшли), на потоці була якась бетонна конструкція невідомого призначення, а стежка через місток йшла на правий берег. далі стежка розходилась: вправо  вздовж річечки і вліво – наче назад. логіка, як і затерті жовті мітки на смереках вказували йти вправо. так ми й зробили. дуже швидко стежка почала перериватися заростями молодих смерічок чи поваленими старими стовбурами дерев. йти було все важче й важче. місцями доводилось переходити на четвереньки. тривожив той факт, що від повороту не було жодного маркера.

того, хто ходить в походи по Карпатах, такі стежки не лякають. в українських горах таке буває часто. та Пірін все ж серйозніші гори ніж Українські Карпати. через деякий час йти стало зовсім неможливо: схил пострімкішав, постійно потрібно перелазити через трухляві стовбури або попід заростями. справа ускладнювалась тим, що вже вечоріло, а про місце для намету й не йдеться.

на фоті я йду вперед розвідати, чи є сенс йти вперед

вперед не пройти. потрібно або назад (що ой як не хочеться), або перевірити інший бік струмка. на той момент я не правильно визначив наше перебування(в лісі без орієнтирів це досить складно) і вирішив, що стежка йде по лівому березі. перебратися на той бік – той ще квест. метрів 20 вниз по трухлявим, слизьким, порослим мохом колодах крутезним схилом, далі круто вгору, а вже сутеніє… на іншому боці ми таки знайшли яку-не-яку стежину, яка часом зникала, але все ж пересуватись по ній можна без особливих проблем. йшли нею вже з ліхтариками поки не натрапили на більш-менш рівну місцину для намету, де й заночували…


  1. Лиля и Сережа коментує:

    Очень красивые места.Спасибо,что мы можем видеть их Вашими глазами.Фотки и Вы,как всегда,СУПЕР!!!

  2. Марта коментує:

    ПРИВІТИКИ!!!!=))))

    чарівні місця, чарівна осінь і найкращі ви!!!=))) дуже скучила) спостерігаю за вашими подорожами) Молодці!!! так приємно знати де ви зараз є і що робите)) дуже файні фото=))

    люблю вас! хороших вам мандрів і надалі!=)

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *