Пірін. день 3

Листопад 10, 2011 від Bogdan

Bogdan

місце для намету ми обрали так, щоб ранкове сонечко освітило нас якомога швидше. так і сталось

скоро стало зовсім тепло

сонце настільки розігріло суху травичку, що можна було ходити босяка

 

лише озеро залишалось наполовину скуте кригою

ми не поспішаючи зайнялись приготуванням сніданку і ніжились на сонечку

ми особливо не поспішали, бо кілометраж на день намітили невеликий: вихід на хребет, траверс г. Хвойнатий Верх хоч і немаркованою, але позначеною на карті стежкою, вихід на Пірін без рюкзаків, далі спуск до Влахінських озер, ще один перевал поміж вершинами Гранітен і Гредаро, спуск до Георгійських озер і подальший спуск до межі лісу.

Всі ці місця розташовані практично поряд, тож кілометраж зовсім невеликий, проте ми не врахували одну важливу деталь: Пірін це все ж не Карпати… того дня ми не пройшли й половини запланованого, але про все по порядку..

від озера на хребет ми рушили стежкою в невеликому кулуарі

ось так виглядає північний схил г Гранітен, який ми намагались протраверсувати днем раніше. ага! розбіглись!

види з хребта. он там внизу ми ночували

а ось Влахінські озера, там ми ночуватимемо наступну ніч, хоча на даний момент ми про ще не здогадуємся

траверс Хвойнатого Верха починався досить непогано. південно-західний схил був майже без снігу, йшли в основному трав’яним схилом, іноді кам’яними розсипами

проблеми почалися, коли ми перейшли на північно-західну сторону схилу. снігу ставало все більше. стежку, присипану снігом, ми давно загубили. по присипаних снігом гранітних валунах йти не тільки важко, а й небезпечно. на кожному кроці – ризик провалитись спочатку по коліно, а потім по середину стегна. тому кожен крок потрібно робити повільно в максимальній концентрації, щоб втримати рівновагу. це виснажує не стільки фізично скільки ментально. на карті ця ділянка позначена червоними крапками.

останні сто метрів траверсу найскладніші – сніг майже суцільний і найглибший

після подолання ділянки фотографуємось й радіємо. наче на вершині. то й не дивно. це була найскладніша частина походу. підйом на Віхрен порівняно з траверсом Хвойнатого Верха був як дитяча забавка

підйом на Віхрен досить одноманітний, трохи скелі, трохи сипухи, трохи трави й снігу

вершина куполоподібна, тож тур на вершечку з’являється перед очима лише в останні 50 метрів

фотографуємо навкодишні види й себе на вершині

далеко внизу лижний курорт Банско

допиваємо на вершині плящинку болгарського бренді, суперовий напій до речі

й швидко спускаємось на перемичку, де сховали наплечники

на Піріні живе багато звірини – національний парк. нам пощастило тільки здалека побачити гірського козлика, а от слідів було вдосталь. ось тут нещодавно пройшовся бурий

поки спустились до Влахінських озер почало сутеніти

тож ми вирішили нікуди більш не йти, а табір розбити тут-таки на березі

кілометраж постараємось наздогнати завтра…


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *