Пісня про ХАШ!

Вересень 13, 2012 від Zina

Zina

О ХАШ, души армянской порожденье
ти економии виденье
и призрак дивной простоты!
ти с чесноком подобен чуду
и, я кривить душой не буду,
раз испитав такой екстаз
решусь навряд ли еще раз
отведать сее откровенье!

Богдан вже згадував про цей, не побоюсь такого слова, шедевр кавказької кухні, більш того перший раз ми зачули про нього ще два роки тому. Тоді водій, що нас віз, схвильовано закотив очі й сказав: ХАШ-Ш-Ш-Ш. А потім примружившись розказав, що їсти його треба з самісінького ранку в ресторані на березі озера Карі, випити горілочки й ще день відпочивати. Бо ХАШ то не просто їжа, то ПРОЦЕС! Тож ми були заінтриговані до втрати свідомості таким рекламними трюком, і ось, через два роки ми стоїмо на цій землі обітованій ХАШу… й проходимо повз заповідний ресторан й твердо йдемо далі. Година пізня, а ще до Єревану треба доїхати… Тож не звертаючи уваги на солодкувато-м’ясні запахи, що висіли в повітрі й завзято лоскотали нам ніздрі, йдемо вниз дорогою.


Та сонечко сідає, наші тіні стають все довшими й веселішими, а автівки зовсім перестали спускатись вниз. Тож в свідомість повільно закрадаються панікерські думки залишитись на ніч десь тут… І ось за черговим поворотом дороги ми бачимо класичний радянський брезентовий намет, а біля нього кілька автівок й веселу, суто чоловічу, компанію. Ми подивились на Романа, який взагалі не п’є, й спитали:
– Пить будем?
– Ну,… – зам’явся він, – а треба?
– Доведеться.
Ми лише констатували неминучий факт, як одразу по цих словах нас почали закликати до столу. З ходу нам налили, потім ще, і ще трохи, а потім почали навалювати повні тарілки всілякого їдла зі словами: “Я тебе такое даю, которое брат брату не дает”, такий неоднозначний епітет стосувався баклажанів запечених на багатті разом з овечим жиром.

Наші нові гостинні друзі виявились єзідами, що приїхали в гори культурно відпочити й згадати своїх предків. Про єзідів далі буде, а в наших чарках далі був міцнючий коньяк. Хоч і смакував він приємно але відчутні шістдесят з гаком градусів таки били в ніс й опікали горлянку. Від випитої суміші алкоголю в нашого друга Романа, який взагалі не п’є, горняшку зняло як рукою. Ми вирішили що треба швидко змотувати вудочки розкладати намет бо потім є шанс поставити його догори дригом й навіть не помітити помилки.

Наш поспіх єзіди списали на втому й побажали доброї ночі, а також пообіцяли зустріти зранку ХАШем. О! Наші серця забились швидше в солодкому передчутті. Оповиті коньячними випарами ми міцно проспали всю ніч в очікуванні.

І ось він прийшов – момент істинного ХАШу в найавтентичнішому місці на схилі гори Араґац: з ранку нам запропонували ХАШ. Нам простягнули глибокі миски наполовину заповнені ледь прозорою рідиною, що сильно штиняла часником й сказали: “вівсянка, сер!Ваш ХАШ. Тепер покришіть туди лаваш і їжте!”

Після першої ж ложки мій шлунок почав просити милості, й не продовжувати таке дивне катування. А оточуючи єзіди дивились на нас з посмішками й радили їсти поки не вистиг. ХАШ схожий на масний гарячий холодець, добряче пересолений й здобрений часником. В цій дивній страві не плаває ані натяку ні на морквочку, ні на м’яско, ні на банальну зелень. Вода, сіль і жир, жир, жир! Масна солона юшка навіть засипана лавашем до стану каші й здобрена стопкою коньяку не хотіла лізти в горло. Помучивши ХАШ, наші шлунки й хазяїв ми вимушено посміхнулись: “Дякуємо, але більше не можемо”. Лише Богдан переборов себе й вмістив в середину всю порцію, а моя і Романова лишились так ледь початі.

Так нас спіткало найбільше разчарування в вірменській кухні… Кришталева мрія знайти щось надзвичайно смачне в тутешній кухні розбилась на малесенькі друзки. А ми, сфотографувавши нових друзів, рушили далі вниз дорогою.

Для тих хто колекціонує витвори екстремальної кухні наводжу рецепт ХАШу:
Зберіть неїстівні частини корови, в першу чергу нас цікавлять ноги і суглоби, покладіть їх в великий казан залийте водою і поставте на вогонь. Забудьте про ХАШ на кілька годин поки в воді не розчиниться все окрім самих кісток. Кістки витягніть, посоліть щодуху, закиньте товчений свіжий часник й подавайте на стіл ваш ХАШ.


  1. Людмила Стефановна коментує:

    Поздравляю Вас и Романа с победой-покорением вершины г.Арагац!Ваш Роман из Архангельска,а я жила в Архангельске ,как говорят,в прошлом веке,после войны.В последний год мы жили в Бокарице и я кончала 10-й класс в Исакогорке.Меня поражало количество всяких ягод вокруг Архангельска……Жду Ваших материалов про путешествие .Пишете ВЫ оба замечательно!Удачи Вам и много сил.

    • Zina коментує:

      О, а мы и не знали что вы жили в Архангельске.

      Нашего Романа больше всего поражало количество фруктов и цена на них в Армении (от двух гривен за кг персиков)…
      Продолжение скоро будет!

  2. Людмила Стефановна коментує:

    хочу добавить-Эти стихи просят музыки,их надо петь.

  3. Roman коментує:

    Блин, на фото я не в адеквате:)

  4. Вікі коментує:

    Круто сходили 🙂 Вітаю з подоланням чергової вершини!
    Маю надію після хашу ваш шлунок не дуже бунтував.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *