по листам трудящихся №2

Грудень 20, 2012 від Bogdan

Bogdan

Тут наш друг з Мінська Дзен видав на-гора наступну порцію запитань, які разом з відповідями тут і опублікуємо:

Дзякуй, Багдане! Моцна ўражвае прыклад кітайскай візы.
Пра вайфаі ў прынцыпе было зразумела – але вось блін знайсьці іх у Менску не на шмат прасьцей за тыя гобі..
Значыцца вы паклалі амаль усе грошы на картку (яку?) і швэндаецеся з памяняным у якім цывільным месцы мінімумам да наступнага цывільнага месца, дзе можна зноўку памяняць.
Хостынг сайту зьдзівіў. Я думаў ён даўно пакрываецца рэклямай ды пісанінай на замову.
Не хапае любога прыкладу паездкі-пражываньня між пунктамі Ахмантарабан – Бэндэ-уйчы. Ціпа ў Ахмантарабане начавалі на канапе сёрфэраў, таму бясплатна, елі тройчы за два дні ў кафэшцы – 25 баксаў, на гарадзкі аўтобус – 2 баксы; потым ехалі бясплатна на фурах і мулах да Бэндэ-уйчы 4 дні-5 начэй. Начавалі ў намёце 1 раз, у матэлях два разы (10 і 20 баксаў), у сялян-пастухоў 2 разы; елі у матэлях 4 разы (10 + 3 баксаў і бясплатна + 5баксаў). Саўна 6 баксаў. Віза 20 баксаў; узятка паліцэйскаму 10 баксаў, уласьнік рэстарацыі падараваў 30 баксаў.
Дзесьці раз-пораз вы часткова пра гэта пісалі – але як будзе час, калі ласка, вазьміце ўзгадайце любы паказальны адцінак шляху, ці вазьміце сьвежы, і раскажыце вось так падрабязна О:-)
Такі да – пра “няма грошай” цікава Хаця гэта сапраўды трэба ўмець, і наўрадці можна навучыцца
ну і гэта.. добрай раніцы!

Отже почнемо!

Значыцца вы паклалі амаль усе грошы на картку (яку?) і швэндаецеся з памяняным у якім цывільным месцы мінімумам да наступнага цывільнага месца, дзе можна зноўку памяняць.

Саме так! Весь бюджет на банківському рахунку, з нього ми час від часу знімаємо готівку з банкоматів. Коли є можливість, намагаємось розраховуватись картками (є і visa, і mastercard), до речі рекомендуємо на такі випадки зробити як мінімум дві картки й зберігати їх в різних місцях. Залишається сподіватись, що наш банк в результаті чергової кризи не накриється мідним тазом (тьху-тьху-тьху), бо тоді доведеться подорожувати взагалі з нульовим бюджетом)))

Хостынг сайту зьдзівіў. Я думаў ён даўно пакрываецца рэклямай ды пісанінай на замову.

Відкрию тобі, а заодно всім читачам секрет: за рік і два місяці на рекламі ми заробили аж 15 євро, при чому мабуть половину з них – нашими власними кліками з чужих комп’ютерів))) Насправді я вже давно збираюсь рекламу відключити взагалі, та все руки не доходять.. А заказухи в нас нема – ми чесні блогери!.. ну і ніхто не пропонував теж)))

Не хапае любога прыкладу паездкі-пражываньня між пунктамі Ахмантарабан – Бэндэ-уйчы.

Щоб далеко не ходити, найсвіжіший приклад – подорож Лаосом від китайського кордону до міста Саванакхет на півдні країни, де ми власне й знаходимось. Ці місця ми ще не описували, але обов’язково ще опишемо, бо написати є про що, а приведені нижче події й цифри будемо вважати простим зведенням бухгалтерії 🙂
Місцеві гроші – лаоські кіпи дуже просто переводити в гривні: 1 гривня = 1000 кіп. Тож всі ціни тут буду приводити вже в гривнях або, коли це необхідно, в доларах.
Отож поїхали!!!

Лаоська віза на кордоні стандартно коштує 30 доларів, але оскільки я провтикав з фотографіями, про що описано в одному з попередніх постів, ми заплатили по 35, разом – 70$. До першого лаоського міста ми доїхали автостопом, як до всіх інших лаоських міст, що коштувало нам 0 гривень 00 копійок.

Громадського транспорту в лаоських містах практично немає. Місцевий аналог таксі – тук-туки дорогі й ми ними не їздили зовсім. Один раз за проїзд в міському автобусі близько 12 км заплатили по 5 грн.

В Луан Намта ми ночували чотири ночі на східцях буддійської ступи за 0 грн. Якась місцева старушенція постійно вимагала з нас гроші чи то за користування місцевим громадським туалетом, чи то просто так, але ми звісно ж не повелись, за що вона, мабуть, і заклала нас місцевій поліції.

Харчування в Луан Намта, як і в решті країни дуже дешеве.
Основне блюдо – клейкий рис – 10 грн за кілограм вже готового продукту. Один раз наїстися нам вистачає пів кіло.
До рису обов’язково або фрукти: здорова в’язка бананів (2-5 грн), ананас (4 грн), драґонфрут (5 грн), кіло мандаринів (стандартно 10-12 грн, але ми знайшли по 5 грн), невеликий кавун десь на 2,5-3 кг (5 грн), або м’яско печене на грилі чи на шампурах (3-5 грн шампур залежно від величини), або печену на грилі рибу (8-10 грн досить велика рибина). Кілограм ще живих сомів коштує 16 грн.
Інший традиційний варіант – суп з локшиною – від 5 до 15 грн. За 5 грн ви отримуєте велику миску локшини з шматочками соєвих биточків, за 15 – таку ж велику миску з шматочками м’яса, восьменога, кальмара і ще всякої смакоти.

Їжу купували в основному на місцевому базарі, тут можна купити як овочі, фрукти чи сире м’ясо, так і вже готові свіжі й смачні страви.

Тож, коли ми самі купували їжу в нас йшло приблизно 30-40 грн в день. Але в Луан Намта ми допомагали хлопцям з місцевого турагенства, за що вони нас кожного вечора годували 🙂

З неочікуваних видатків в Луан Намта – похід до стоматолога (35 грн!!! за нову пломбу), ремонт Зіниних сандалів (3 грн!!!), шматок мила (2 грн)

Всю дорогу від Луан Намта до В’єнтьяну ми проїхали з в’єтнамськими дальнобійниками. Їх напарники, що їхали іншою фурою перевернулися, тож ми два дні допомагали поставити її знову на колеса. З цієї причини 490 км розтягнулись на майже 4 дні, але всю дорогу в’єтнамці нас годували, тож видатки з бюджету за цей час склали щось з 15 грн, за які я купував банани на придорожніх ринках. Ночували на причепі фури в порожньому контейнері для морських вантажоперевезень – звучить може й страшнувато, але ночівля була чудова.

Ночівля у В’єнтьяні звісно ж безкоштовна – 4 ночі в наметі за парканом закинутого будівництва нових лаоських хмарочосів – дуже хороше місце. Через паркан і високі кущі нас було не видно. Та все ж на останню ніч опівночі до нас явились семеро козенят хлопців з секюріті і ламаною англійською сказали: “No possible sleep here. Sleep in hotel. Good hotel”. Через 10 хвилин суперечки (Увага! З секюріті чи з поліцією сперечатись в цих краях можна і іноді навіть треба, якщо ви звісно не робили нічого протизаконного, але виключно спокійним, жартівливим тоном) семеро козенят хлопців з секюріті пішли у своїх справах, а ми мирно вляглися спати в намет.

Харчування у В’єнтьяні таке ж як і в Луан Намта – на день максимум 55 грн, але як правило менше.

Плата за прохід на визначні місця – 0 грн. Якщо не вдається пройти безкоштовно, ми туди просто не йдемо. Як я вже писав, визначні місця це далеко не те, що нас цікавить найбільше.

Ремонт ноутбука у В’єнтьяні – 0 грн. Як тільки ми залишили його в сервісі, він відразу ж почав працювати.

Тайландські візи – 1000 тайських бат кожна (разом приблизно 65$). Тут довелось трохи переплатити, бо готівка в нас на цей момент закінчилась, а банкомати видають тільки місцеві кіпи. Тож банк зняв комісію спочатку за конвертацію доларів у кіпи, потім комісію за зняття готівки з банкомату, потім ще комісію за обмін кіпів на бати (типу шило на мило))). Але тут нікуди не дінешся – легальний рекет.

Автостоп з В’єнтьяну до Саванакету звісно ж безкоштовний, харчування за свій рахунок в районі 30 грн в день. Вже перед самим містом застопили машину з лаоськими християнами, які, почувши, що ми теж християни, нагодували нас й привезли до церкви, де ми познайомилися з місцевою християнською общиною. Так знайшли безкоштовну ночівлю в місцевій приватній школі, де я й пишу оці рядки.

Власник ресторації нам грошей не дарував, поліцейським взяток не платили.

Всього за ці два тижні потратили 190$, з яких понад 140$ пішло на бюрократичні процедури і узаконений рекет банків, й лише 50$ – на власне подорожі. Взагалі 190$ за два тижні можна назвати рекордними витратами для нас, зате візами ми тепер забезпечені на три місяці вперед.

Заседание продолжается господа присяжные заседатели (с)))

Такі да – пра “няма грошай” цікава Хаця гэта сапраўды трэба ўмець, і наўрадці можна навучыцца

Це дуже просто – в ідеалі спочатку ти кажеш водію куди їдеш, якщо йому по дорозі він запрошує всередину, далі ти попереджаєш “no money, без грошей, mejo chehen”. Далі дивишся по реакції водія.
Насправді ми майже ніколи не говоримо, що в нас “немає грошей”, ну-у-у..іноді їх в нас і справді немає в готівці. Ми говоримо “без грошей”.

Та й насправді більшість водіїв зупиняються і близько не заради грошей, а суто з цікавості або з гостинності. Виняток – Середня Азія, так в Казахстані й Киргизстані приблизно шість з семи водіїв опісля фрази “без денег” тиснули на газ з такою силою, немов боялися заразитися від нас якоюсь “безденежною” заразою. Та все ж “сьомий” водій завжди зупинявся, тож навіть там автостоп можливий.


  1. dzienn коментує:

    Знайшоў, прачытаў, зацаніў, дзякую! 🙂

    *можна мяне так падрабязна не цытаваць :))

    “Беражыце зуб, Сеня!” (с)

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *