Румкале. Частина друга

Квітень 24, 2012 від Zina

Zina

Ввечері майже через всю річку Мерзімен місцеві рибалки натягають сітки. Немає нічого приємнішого ніж дивитись з вкритого зеленою травичкою й підігрітого вечірнім сонцем берега, як там на фоні Румкале хтось завзято працює.



Останні промені сонця додавали неземної краси неприступній римській фортеці.



Скелі навколо почали набувати зловісного вигляду. Чорні діри печер наводили на думки про старе багатооке створіння, що причаїлося чекаючи ночі.

Після успішного бот-туру на березі відпочивала група мусульман. Жінки сиділи на човні, чоловіки на березі. Довгі роби та покриті голови у всіх, навіть у дітей наводили на думку, що нарвались ми на сильно ідейно просунутих. Раптом один з хлопців заговорив до нас англійською. Хлопчаки з його родини взяли нас в коло прицільно розглядаючи моє русяве волосся, блакитні очі та голу шию.
– А ви християни? – раптом спитав наш новий знайомий.
– Так.
Ніби підтвердивши одну із своїх здогадок хлопець повернувся до старшого вуйка. Вони почали швидко про щось говорити, іноді споглядаючи на нас. Вуйко був колоритний: коричнева роба і коричневі штані, довга чорна густа борода і біла чалма на голові.
– Мій друг просить щоб ви повторили за ним слова. – Хитнув в бік білоголового хлопака-перекладач. Говорив він ввічливо, посміхаючись, але підозрілий блискіт очей наводив на думку – не все так просто.
– Які слова?
– Ну просто слова арабською… Хе алей махалей..амаел.. аллах… мухамед. – Вів далі він.
– Хе алей,.. – Зачувши аллах і мухамед ми напряглися. – А що це означає? Варто відзначити, що повторювати мав тільки Богдан, на мене старші чоловіки уваги не звертали.
Тут ісламіст зам’явся і почав про щось говорити з білоголовим.
– Ну просто слова арабською.
– Ми зрозуміли що арабською. Але який переклад? – Гнув свою лінію Богдан.
Надто вже сильно ця фраза нам нагадувала “Нема іншого бога окрім аллаха і Мухамед пророк його”.
– Ви розумієте Христос теж святий, він і Мухамед – брати… – Не дуже зв’язно лопотів про щось хлопака.
– Так, розуміємо. То який переклад?
Повторити за ними якусь фразу не проблема, зрештою одна-єдина фраза нічого не міняє й не вирішує, але потакати їхнім релігійним збоченням ми не збирались. “Осознав безпочвенность своих притязаний беспрезорник отстал”. Порадившись між собою мусульмани збились з теми і побажавши гарного вечора пішли геть. Я відверто зітхнула з полегшенням.


Ми знайшли чудове місце для намету: густа м’яка зелена травичка так і вабила нас лягати спати прямо тут. Але не все так просто до нас підійшов засмаглий турок років сорока, з яким ми познайомились за чаєм, і почав щось пояснювати турецькою. Як виявилось спати тут не можна бо змії, скорпіони, павуки і взагалі холодно тож ми зараз швиденько пакуємось і їдемо до нього додому, а завтра з ранку він привезе нас сюди назад. Його обличчя виказувало крайній ступінь занепокоєння нашою долею і нашим наміром ночувати тут. Щоб не лишатись тут із зграєю релігійно збочених мусульман і заспокоїти нашого нового друга Ердала, ми погодились поїхати до нього додому.


Як ми зрозуміли для Ердала було неабиякою втіхою гостити туристів з такої далекої країни. 🙂
Кожен раз він спиняв машину, як бачив когось із знайомих, довго всміхаючись розказував їм щось турецькою де іноді ми розбирали слова “туріст” і “Укранія”, тицяв в нас пальцем, вислуховував відповідь і ми їхали далі. Правила гри ми вхопили на льоту. Від нас вимагалось посміхатись, кивати головами й тиснути руки. Весь час згадувала початок байки про слона і моську “По улицам слона водили, как видно напоказ – известно, что слоны в диковинку у нас” Потім сказала Богдану, що ми граємо слонів.

Вдома нас перезнайомили зі всією родиною. Роль слонів продовжувалась. Наші справи пішли краще, коли в гості прийшла вчителька англійської мови, вона викладає в місцевій школі. Шкода лишень, що вона страшенно соромилась з нами розмовляти – дуже переживала, що ми помітимо якісь помилки в її інгліш. Так ми й провели час за вечерею іноді відповідаючи на перекладені питання.
На ранок слони продовжувались: ми махали рукою всім сусідам з даху будинку, всім дітям, що йшли вулицею в школу, знайомились з іншими вчителями за сніданком і врешті решт поїхали назад в Румкале.

Повз нашу дорогу від горизонту до горизонту розкинулись фісташкові сади.

В землі тут, здається, більше каміння аніж власне ґрунту. Між сірими камінчиками рудувато-коричнева земля здається масною-масною, схожою на глину для гончарства. З українськими чорноземами мало спільного. Яка ж це, мабуть, титанічна праця обробляти місцеву землю.

Між фісташками переорано і підготовлено для посіву. А каміння, яке колись вкривало весь простір дбайливо складено по периметру садків в якусь подобу огорожі.

Проїжджаючи машиною було дивно бачити запряжених в плуги коней, що неквапно перевертали шматки ґрунту між дерев. Хлопці, що йшли за плугом, іноді нахилялись щоб підібрати й відкинути черговий камінь кудись подалі. Кожній групі плугатарів Ердал сигналив клаксоном і махав рукою з машини.

В садах поруч з молодесенькими деревами зустрічались старезні покручені фісташки. Їх розщеплений віком стовбур дбайливі хазяї підпирали пірамідками з каміння. Не надто боячись машин, на деревах сиділи величезні коричневі орли, що проводжали нас поглядами, чекаючи, чи не сполохає наше авто якусь дрібну тваринку.

Ранкова римська фортеця, така недоступна і така жадана, знову височіла на протилежному боці


Починався новий день, в якому на потрібно було знайти переправу через Євфрат та їхати до древнього арабського міста Мардин…


  1. Лиля и Сережа коментує:

    СУпер!!!Как всегда-очень интересные ракурсы и повествования.Спасибо

  2. Оля коментує:

    “Слоненятка” гарні – впевнена, що туркам було надзвичайно цікаво :)))) А вигляди просто фантастичні

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *