Румкале – римський замок

Квітень 23, 2012 від Bogdan

Bogdan

В Румкале ми їхати не збирались. Стандартний початок, правда ж? Та схоже, ви будете частенько зустрічати в наших постах про Курдистан.
Але якось за обідом, коли ми з нашим газіантепським другом Хасаном сиділи в ресторанчику й споживали шиш… ні-ні! Не треба сміятися! Шиш – це той же шашлик тільки турецький. Шиш можна приготувати практично з будь-якої м’якої частини тварин: з різних видів м’яса окрім звісно ж свинини, з печінки, селезінки. Цю страву готують навіть з бичачих статевих органів, ми такий делікатес, щоправда, не пробували – Зіна на дану пропозицію відреагувала: “Вє-є-є! Ні-ні-ні!”
Найсмачніший – шиш з нирок. Це мабуть найсмачніша страва турецької кухні, принаймні з тих що ми перепробували. Рекомендую без жодних сумнівів!

Але повернемось до Румкале. Під час обіду наш друг каже:
– От не знаю куди податись на вихідні. Є два класні місця, не знаю яке обрати…
Тут ми й нашорошили вуха:
– Ану-ану! Що в тебе там за місця?

В цікавіше з двох ми й подалися наступного дня опісля відвідин музею мозаїк. Водій, якого ми застопили ще в межах міста, хоч обіцяв довести лише до автобану, довіз до самісінького Румкале, ще й нагодував по дорозі. Отакий класний дядько! Шлях там недалекий – всього 45 км, але місця досить безлюдні, машин практично немає…

Румкале -турецька назва. Арабською – Калат аль-Рум, курдською та вірменською – Хромкла. Проте в усіх варіантах назва означає одне й те ж – “Римська фортеця”.
Знаходиться фортеця на вузькому скелястому півострові, який утворює річка Мерзімен, впадаючи в легендарний Євфрат.
Так-так! Саме Євфрат! Агов, любителі стародавньої історії! Хто з вас, сидячи з підручником за шкільною партою, не мріяв побувати в місцях, де зароджувалась цивілізація, й побачити на власні очі дві Великі річки – Тігр і Євфрат?
Я мріяв. Точно кажу. При чому піски Іраку мене не приваблювали, інша справа – гори Східної Туреччини! Саме тут, я уявляв, як вмию обличчя євфратською водою.
Ось він, могутній Євфрат, ліворуч. Огинаючи фортецю справа й утворюючи глибокий каньйон, в нього впадає колись невеличка річка Мерзімен.


Є лише одна невеличка проблемка: фортеця знаходиться на тому боці річки, й до неї не веде жодна дорога чи міст. Добратися можна лише човном. Ну що ж, човнів тут достатньо. Відразу ж навпроти фортеці – невеличка пристань, до якої й підвіз нас наш водій.

Прогулянкові катери, парочка маленьких ресторанчиків – місце, хоч і віддалене, а все ж туристи сюди їздять. Не встигли ми попрощатись з водієм, як до нас підбігли місцеві вусаті дядьки й наперебій почали тицяти в руки картки з написами “Boat tour” (тур човном), ціна 30-50 лір, без перерви повторяючи цю фразу, мов мантру:
– Бот тур, бот тур, бот тур!
– Е-е-е! – кажу турецькою, – бот тур нам не треба. Нам треба отуди, в фортецю.
– Не можна туди, – кажуть.
Чому не можна, пояснити так і не змогли. І далі своєї:
– Бот тур, бот тур.
– Но бот тур! – Думаю, нам би перебратись чимсь на той берег, а там якусь стежину в фортецю вже знайдем. Показую рукою на маленький двомісний педальний катамаран. – Скільки?
– 1 година – 10 лір (приблизно 45 гривень).
– У-у-у, – сміюсь. – Дорого! Даю 5 лір за цілий день!
Тепер черга турка посміятись.
Показую навколо:
– Нікого ж нема. Ми зараз єдині туристи.
Турок зрозумів, що на мені багато не заробить і пішов собі геть, потім він вже і на 5 лір погодився, але було запізно. За хвилину до нас підійшов Алі, приємний хлопець років 25, й теж сором’язливо спробував нам продати “бот тур”, а далі каже:
– А давайте я вас безкоштовно покатаю. Якщо пощастить, ще й в фортецю заведу, в мене там знайомий є.
– І що, без грошей?
– Без грошей, – сміється.
Поїхали! Сіли в катамаран, перепливли на той бік. Стіни височенні! Сходи нагору, ось двері. Жодного замка немає, лише скручений дріт. Всередині нас відразу ж зустрічають місцеві кози.


В межах фортечних стін на пагорбі будинки явно пізніших часів, аніж сама фортеця.

Алі веде далі: ось замкова криниця. Колись вона була глибочезна, сходи ведуть кудись в глибочінь, зараз рівень води через будівництво дамби піднявся.

А ось нас і попалили! До нас швидко наближається рослий чолов’яга з обличчям місцевого, але одягом і повадками американця.
Чемно привітався й чистою американ інгліш каже, вам сюди, мовляв, не можна – археологічні розкопки. На мою пропозицію допомогти з розкопками, ми ж бо напівпрофесійні археологи, він відморозився, тож нам довелось знехотя ретируватись. По дорозі назад зняв ще кілька кадрів.


Перша письмова згадка про місцеву фортецю датується ще 855 р. до н.е., коли її захопив цар Ассірії Салманасар ІІІ. Свого розквіту Хромкла досягла за панування римлян та візантійців, а також в XII-XIII століттях, коли тут була резиденція вірменського католикоса. От буде чим похвалитися в Єревані. З яким трепетом вірмени ставляться до своєї історії, а Хромклу з них мало хто бачив.

Далі Алі повернувся до себе в ресторанчик, а нам дозволив кататись катамараном скільки влізе. Чим ми з задоволенням скористались.

В килимарному мистецтві Східної Анатолії один з найбільш вживаних символів власне й є Тігр і Євфрат. Древні чудово усвідомлювали життєдайну силу цих артерій Близького Сходу. Тігр і Євфрат уособлюють чоловіче й жіноче начало, ну прямо тобі інь і янь. Зображувались вони у вигляді двох схожих ободочків по периметру всього килима. Ось наприклад тут:

Могутній і швидкий Євфрат – чоловік, на килимі він завжди зовні. Спокійніший, повільніший Тігр – жінка, всередині.
Та від минулої могутності Євфрату зараз залишились лише спогади та килимові узори. Турецький уряд побудував на річці декілька дамб, утворивши широкі водосховища.

Більша частина древнього міста зараз глибоко під водою, на поверхні залишилась лише фортеця та жменька видовбаних в навколишніх скелях печер. Але навіть те, що залишилось, виглядає приголомшливо.

Течія в таких водосховищах майже невідчутна, тож роздивившись фортецю з усіх боків наш катамаран взяв курс вгору по течії, до наполовину затопленого селища за кілька кілометрів від фортеці.


Половина села під водою, половина світить пусткою з вибитих вікон. Жителі покинули це село перед затопленням.

Лише хазяї двох чи трьох кав’ярень на пристані пропонують чай нечастим туристам.


На третю годину крутіння педалей ноги в нас вже ледь не відвалювались, тож ми повернули до ресторану нашого нового друга Алі, де на нас вже чекав міцний турецький чай.

Далі буде…


  1. Оля коментує:

    Вигляд Єфрату та фортеці просто зачаровує, наче заглядеєш через віконечко у стародавні часи :). Таке враження що то все не справжнє :), тут вам можна позаздрити, що маєте можливість насолоджуватись такою красою вживу :). Великий привіт вам від нас всіх 🙂

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *