Саванакет. Тихий, гостинний, колоніальний Лаос

Січень 1, 2013 від Zina

Zina

Друге за величиною місто Лаосу огортає туристів своєю неквапною тихою атмосферою. Двоповерхові будиночки з товстими, незвичними для цих широт, стінами, балконами і ставнями зберігають в своїх абрисах згадку про часи французького правління. Ці старі квартали, древня ступа, музей динозаврів і один з переїздів в Таїланд – головні атракції Саванакета. Але про все по черзі і в всій час.


Досі не зрозуміло, що саме надає такого шарму цим старим, подертим колоніальним будиночкам. Але виглядають вони мило і привітно, нагадуючи старого собаку, що вірно чекає своїх хазяїв за парканом будинку і дуже поблажно ставиться до людської метушні, бо точно знає – що б не відбувалось всі повернуться додому.


В години денної спеки, коли термометр показує 32 і більше градусів Саванакет абсолютно порожній. Лаосці сплять. Життя південних країн починається за пів години перед світанком, тобто о 5.40-6.00, і триває до десятої, а далі – обідня сієста. Лаосці сплять в гамаках між деревами, в своїх тут-туках, чи прямо на циновках серед своїх магазинів. Нічого не працює, іноді щоб купити холодної води потрібно розбудити продавця крамниці.

Містом вештаються лише такі божевільні туристи як ми, яким не шкода ні себе ні лаосців.


Другий раз за день місто оживає в сутінках. На вечірні лови в вузьких довгих човнах рушають по сріблястій поверхні Меконгу рибалки.

А решта працівників, закінчивши роботу рівно о четвертій годині, виходить їсти, пити, гуляти і займатись спортом на всі майдани міста.

Місце біля старого стадіону віддано спортсменам. Для дівчат – аеробіка на свіжому повітрі з видом на річку, а для хлопців – футбол, баскетбол і офігенно захоплююча і видовищна гра сепактакрау – волейбол ногами. На цю гру ми витріщались поки не сіло сонце. Спортивні, гармонійно складені лаосці викидали такі кульбіти, що кожен рух здавався витвором мистецтва чи постановкою чудового хореографа. Тут були і карколомні стрибки і перевороти і навіть елементи брейк дансу. І ніколи не вдавалось зрозуміти який фінт викине наступний гравець. Шкода що в нас на батьківщині цей спорт не популярний.

Коли ж на кортах та майданчиках вляжеться пилюка після молоді, за діло беруться старші чоловіки. Їх гра – кидання металевих куль на точність. Починається все з маленького камінця який кидають далеко під інший край прямокутного майданчика, а далі потрібно поставити шари своєї команди якомога ближче до маленького камінця. Супротивники ж кидають так, щоб вибити шари іншої команди якнайдалі. Як ми зрозуміли виграє та команда, шари якої опинились в кінці найближче до камінця мішені.

Та за точність правил не відповідаю. Вони отримані на базі емпіричних досліджень без роз’яснень місцевого населення.

Проте, для наукової точності. мушу додати що дослідження проводились з найкращого місця – лаосці виділили нам два стільця прямо серед суддівської колегії чверть фіналу і по пляшці холодного лаоського пива. Після такої гостини ми стали справжніми фанатами цієї лаоської гри.


До архітектурних цікавості міста в першу чергу відноситься монастир 15 століття, на подвір’ї якого виготовляють скульптури Будд. Ця робота, особливо в променях вечірнього сонця, набувала містичної таємничої урочистості.


Майстри, побачивши наші здивовано-зацікавлені очі, відповіли лаоськими посмішками в яких читалось і “ви тут такі не перші цікаві – дивіться на здоров’я” і “а ви що думали, скульптури Будд спускаються прямо з неба? Ні, не боги хліб печуть”.


В монастирі до нас привітно говорили монахи, допитуючись звідки ми, які наші плани і як нам тут в Лаосі.


Одразу відчувалось що місто по шкалі туристичності від 0 до 5 має горду двійку – всі приязні, люб’язні і цікаві.

У великих чанах на подвір’ях ростуть водяні лілії, а серед їх стебел плавають косяки гупій.

В нічні години чарівно виглядає і китайський храм. Білі скульптури, водойми і квіти – тихо спокійно і гарно.

А на ганку біля китайської школи активно йшла підготовка вистави до новорічних свят.


На площі перед католицьким собором на наступний день мій чоловік вчив мене їздити велосипедом.

Його терплячість, влучні поради і сама лаоська атмосфера зробили свою справу. Те що в Києві не виходило хоч вбийся, тут пішло легко і весело. Дві години і я самостійно кручу педалі по колу навколо фонтану разом з місцевими дітлахами.


Невеличкий музей динозаврів може похвалитись кістками, що викопані на території провінції. Палеонтологічні дослідження були розпочаті 1930 року і з перемінним успіхом тривають досі.

Працівник музею з гордістю показував свою фотографію на палеонтологічній конференції і Індії, і з радістю провів нам екскурсію музеєм, перекладаючи французькі підписи під експонатами.

Окрім динозаврів в шухлядах лежать шматки закам’янілого дерева, мушлі і метеорити.


Найстаріша історична пам’ятка Саванакета – Інг Ханг ступа знаходиться за 15 км від міста. А це означало або тук-тук, або мотобайк на прокат, або ще тренуватися і тренуватися їздити велосипедом. Ми подумали і не поїхали. Нас час займали прогулянки містом і вдихання через ніс, очі і пори шкіри чудової атмосфери Лаосу.


Я десь читала, що для опису трьох сусідніх країн півострову існує гарна метафора: в’єтнамці сіють рис, камбоджійські кхмери дивляться як в’єтнамців то роблять, а лаосці слухають як він росте. І правда, наші знайомі драйвери з в’єтнаму відрізняли неабиякою активністю і завзятістю, кхмерів ми ще в очі не бачили, а от про лаосців фраза влучна на 150 відсотків.

Лаоский неквапний дзен досяг апогею в Саванакеті. Тут ніхто нікуди не поспішає, не переймається ні клопотами ні турботами і радіє простим речам: їжі, воді, вечірній прохолоді, холодному пиву. Люди всміхаються і вітаються з такими блідолицими як ми, а з їх очей на нас дивиться вічність.

Подорожуючи Лаосом часто згадувала фільм “Солодкий листопад”. Тут навіть не потрібні принади Шарліз Терон щоб почати жити і радіти життю, терапія проста – поїхати в Лаос без грошей і зворотнього квитка.


  1. Anna Fomenko коментує:

    О, а великих динозаврів не було в музеї?

  2. Zaychenya коментує:

    якщо правила тієї гри такі, як ви тут описали, то вона ну дуже схожа (за правилами) на кьорлінг, чи кьорлінг на неї ))

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *