Шматочок Тянь-Шаню. Григоріївська ущелина

Жовтень 30, 2012 від Bogdan

Bogdan

В день, коли ми приїхали до Киргизстану почалась страшенна непогода – холод, дощ, пронизливий вітер, одним словом класична львівська погода. Й лише коли хмари на якусь мить розходились, вдалині над бішкекськими будинками маячіли щойно засніжені тянь-шаньські вершини. Так ніби дражнились: “Що, хочете до нас? Пізно! Треба було місяць тому приїхати…”

Та за кілька днів чи то киргизьські шамани постарались, чи то просто час зими ще не настав, знову вийшло сонечко, й надворі потепліло десь до двадцяти градусів. Ще залишалося піти в українське посольство зареєструватися на вибори, але тут ми згадали, що паспорти то наші в китайському посольстві, й отримаємо ми їх не раніше 31 жовтня. Час настав, вирішили ми!


Доїхати до Іссик-Куля нам вдалося напрочуд просто. Не встигли ми зняти рюкзаки на узбіччі дороги, як нам зупинилася автівка з двома російськими лижниками прямісінько до Каракола, що розташований на протилежному боці озера. В сам Каракол ми ще не поспішали, оскільки по обидва береги Іссик-Куля по дорозі в це місто є багато чого цікавого. Для початку ми обрали північний берег, оскільки сніг, що випав кілька днів тому тут вже більшою мірою встиг розтанути. Про першу нашу зупинку на Іссик-Кулі в містечку Чолпон-Ата писала Зіна в попередній публікації, на черзі ж було перше знайомство з Тянь-Шанем. На верхах гори все ще були добряче засніжені, там вже вирувала справжнісінька зима, тож нам довелось обмежитись ущелинами й невисокими перевалами й лише облизуватись на високі вершини та жалкувати, що приїхали сюди так пізно.

З боку Іссик-Куля південні відроги хребта Кюнґей Ала-тоо зовсім голі – південне сонце випалює всі дерева, на деяких схилах навіть трави майже немає.

Та вже на початку ущелини з’являються зарослі вкритих багряним листям кущів.

Далі живописні скелі, вкриті смерековими чи мішаними лісами.


Мабуть влітку тут повно туристів, бо знизу всі скелі розмальовані написами типу: “тут був Я” чи “вася і альона 5-Б клас”, або рекламними оголошеннями на зразок: “кымыз” чи “шашлык”, або просто великі кольорові букви “Р” на каменях, якими позначали місця для парковки.


Зараз же тут була тишина і благодать.

Й лише іноді то ЗіЛ з дровами на зиму прогуркоче, то чабани коней поженуть донизу…


Пройшовши скелясту частину ущелини, ми знайшли чудове місце для намету, де ще недавно стояли чабанські юрти. Нікуди не поспішаючи, я ще пофотографував навколишню долину в призахідних променях сонця. Й лише як воно зайшло за горизонт, ми взялися за розкладання намету.

Тут пролунав голосний Тр-р-р-р-рісь!!! Наш багатостраждальний Маунтін Хардверчик зламав свою дюралеву лапку. Треба сказати, що тріщина в дузі з’явилася ще під час ночівлі в казахському степу під Чимкентом. А по приїзді до Бішкека ми обходили всі місцеві туристичні магазини в надії замінити пошкоджений сегмент дуги, та все марно, таке в Киргизії не продають. Місцеві туристи нам порадили обмотати дугу в місці тріщини тонкою металевою проволокою й заклеяти ізоляцією, й ми так і зробили. Такий імпровізований гіпс виглядав досить надійно, але на практиці і дюраль, і проволока зробили Хр-р-р-русь!!!, й ми опинилися перед загрозою ночувати у вже холодних горах просто неба.

Швидкий огляд постраждалого показав, що на щастя тріщина пішла перпендикулярно осі дуги й відламався лише її невеликий шматочок. Далі була непроста й доволі довга хірургічна операція при світлі налобного ліхтарика по видаленню відламаного шматочка, а дюраль, хоч і тріснутий все ж з біса міцний… Потім накладання запобіжних швів з поліетиленового кулька й носової хустинки… Останні колики ми забивали вже геть задубілими від холоду руками. Потім довго відігрівалися кахетинською чачею, стратегічний запас якої звісно ж взяли з собою, й обіймами. Вода під тентом тої ночі замерзла…


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *