Святі місця Грузії. Монастир Гремі.

Травень 24, 2012 від Zina

Zina

Монастир, що присутній на всіх фотках Кахетії та у всіх путівниках по Грузії, зустрів нас прохолодою, густими хмарами та переливчастим кваканням жаб в новенькому фонтані. Розташований на пагорбі в передгір’ї Кавказу, Гремі гордо височіє над алазанською долиною приковуючи погляди. Колись повз монастир через однойменне місто проходив Великий Шовковий Шлях. На згадку про ті заможні часи лишились залишки городища, залишки фортеці та перебудована з церкви сигнальна вежа.


Колись місто Гремі було столицею Кахетинського царства, допоки в 1615 році заможне місто зруйнували іранські війська шаха Абаса.

Водій, що довіз нас сюди в напівтемряві махнув рукою ліворуч на ліщиновий сад і сказав:
– Можете ставити намет тут, це садок мого двоюрідного дядька, він проти не буде. Чи тут, – Вів далі він, – махнувши рукою праворуч, це садок мого двоюрідного брата. Розпаковуйтесь, а я скоро повернусь. Та замість швидкого розпакування ми побігли до монастиря та городища, подивитись їх хоча б одним оком доки хоч щось видно.

Холодні чорні хмари з блискавками та громом, що наближалися все ближче, наводили нас на думки про веселу ніч в наметі. Тож швиденько оббігши монастир, ми в темпі віденського вальсу пішли ставити намет серед молоденьких ліщинок.
Вже в темряві повернувся наш друг і привіз їжу, чачі і найсмачнішого вина в нашому житті – домашнього Кіндзмараулі. От так приємний сюрприз! На той момент з їжі в нас лишалась одна цибулина і жменя вівсянки.

Ми потім довго з вдячністю згадували цього грузина, він єдиний хто пообіцяв, що прийде і прийшов. З грузинами так: або зараз, або ніколи. Бо переповнені радістю зустрічі і благими намірами грузини обіцяють прийти, подзвонити чи зустрітись, але далі все складається не так легко як планувалось.

З пів літрою чачі і літром вина нам не страшна ніяка злива, наспівуючи пісень ми допивали вино в наметі під звуки дощу.
Як минулий вечір був чорним і похмурим, так ранок був світлим та лагідним. З розірваних хмар час від часу визирало яскраве весняне сонечко і тоді все навколо сяяло новими барвами.


Залишивши намет сохнути, пішли оглядати монастир. П’ять хвилин вгору, і кожен може доторкнутись до історії, прогулюючись за товстими стінами, визираючи з амбразур і зазираючи у величезні закопані в землю ємності для вина.
Церкву Архангелів за наказом царя Левана було побудовано в 1565 році й розписано в 1577. Поруч з собором над житловими приміщеннями розташована дзвіниця.

Церква, що стоїть в самому центрі монастирського комплексу, мене вразила! Святі на фресках стояли як в Кіпрських церквах, з старанно виколупаними очима. Від чого складалось враження, що на тебе з кожної стіни з докором дивляться сліпці. І лише нові ікони в оточені палаючих свічок трохи розвіювали сум.
Як нам сказали, така халепа сталась в радянські часи коли за церквою ніхто не дивився, а владі було відверто байдуже до релігійних святинь.

Якщо визирнути з монастирського двору за стіну, перше що ви зараз побачите будуть оберемки блакитних дзвіночків, якими позаростали стіни. А далі до самого горизонту розтяглись всесвітньо відомі виноградники алазанської долини вкриті світло зеленими листочками.



Будь-яке давнє місто мало дбати про оборону, тому вище над монастирем, колись стояла фортеця. Супроводжувати нас до неї взялись троє тутешніх мешканців. Напевно ніколи в нас не було таких мовчазних гідів.



Перша башта яку ми бачили ще знизу виявилась колишньою церквою. Мабуть після руйнування основної фортеці церку перебудували, перетворивши не сигнальну вежу. Тут на даху мали запалити вогонь, щоб попередити сусіднє місто Телаві про просування ворожих військ.



Руїни самої фортеці ледь помітні, зарослі лісом та чагарниками, вони здалеку видаються просто кам’яним насипом. На залишку крайньої башти стоїть хрест.




Від городища Гремі орім залишків давніх фундаментів в гарному стані збереглись бані. Здається, хтось почав будивати тут оздоровчий комплекс, а потім чомусь забив, і, якщо зробити косметичний ремонт, бані будуть сяяти у всій красі.

Крім бань, возів та качель в кінці алеї вас чекає церква.


Над входом в стіну поміщена кам’яна табличка з написами трьома мовами, шкода що ні я ні Богдан не вміє читати ні фарсі, ні грузинською, ні вірменською.

Чергові хмари почали затягувати небо й ми зійнялись далі. В моїх спогадах монастир Гремі залишиться таким, схожим на неприступну фортецю оповиту сірими дощовими хмарами.


  1. Лиля и Сережа коментує:

    Спасибо за путешествие в “средневековье”.Чудесные виды(и умело поданы).Повествование-как всегда на высоте!!!

  2. Людмила Стефановна коментує:

    Я много пропустила. Целый час читаю и рассматриваю Ваши материалы.Какая живописная Грузия!Сколько зелени,какие краски! А монастыри !Спасибо ,я тоже путешествую вместе с Вами.Здоровья Вам,удачи ,хорощих людей!

    • Bogdan коментує:

      Ще раз дякую за добрі слова! Від вас, Людмило Стефанівно, давно коментарів не було, тож ми вже хвилюватись почали 🙂

  3. Вікі коментує:

    Дуже гарні, натхненні місця! Наче пухнасті казкові хмарки для антуражу самі домальовували 🙂

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *