Якось ще на початку нашого автостопу Камбоджею до нас підійшов молодий хлопчина й задав запитання, яке ми чули вже багато-багато разів:
– Тук-тук до автовокзалу?
Ми знову пояснили, що тук-тук до автовокзалу нам абсолютно не потрібен, бо грошей на автобус в нас й так немає. Реакція це на наше пояснення в людей буває двох видів, або вони швидко йдуть геть, немов боячись підчепити якусь заразу безгрошів’я, або продовжують засипати нас абсолютно непотрібними нам порадами. Реакція хлопчини була зовсім інша – спочатку він зник на кілька хвилин, а потім повернувся з ручкою й аркушом паперу А4 й почав виводити заокруглені кхмерські літери.
Напис кхмерською “Ми не маємо грошей, але нам дуже потрібно їхати” не надто допоміг на практиці автостопу, але припідняв нашу віру в камбоджійців й поповнив нашу невеличку колекцію дорожніх сувенірів.
А тим часом перед тайським кордоном на нашому шляху було останнє камбоджійське містечко – Кох Конг. Тут ми вирішили заночувати й вже наступного дня їхати в Тайланд.
(more…)