Якось ще на початку нашого автостопу Камбоджею до нас підійшов молодий хлопчина й задав запитання, яке ми чули вже багато-багато разів:
– Тук-тук до автовокзалу?
Ми знову пояснили, що тук-тук до автовокзалу нам абсолютно не потрібен, бо грошей на автобус в нас й так немає. Реакція це на наше пояснення в людей буває двох видів, або вони швидко йдуть геть, немов боячись підчепити якусь заразу безгрошів’я, або продовжують засипати нас абсолютно непотрібними нам порадами. Реакція хлопчини була зовсім інша – спочатку він зник на кілька хвилин, а потім повернувся з ручкою й аркушом паперу А4 й почав виводити заокруглені кхмерські літери.

Напис кхмерською “Ми не маємо грошей, але нам дуже потрібно їхати” не надто допоміг на практиці автостопу, але припідняв нашу віру в камбоджійців й поповнив нашу невеличку колекцію дорожніх сувенірів.

А тим часом перед тайським кордоном на нашому шляху було останнє камбоджійське містечко – Кох Конг. Тут ми вирішили заночувати й вже наступного дня їхати в Тайланд.
(more…)

Спокійна провінційна атмосфера Кампота так нас затягнула, що ми й не помітили, як невпинно наближався кінець дії наших камбоджійських віз. Тож, коли до їх завершення залишалось всього днів п’ять, ми нарешті рушили на головний пляжний курорт Камбоджі – Сіануквіль, який ще справедливо можна назвати кхмерською столицею злодіїв.

Столиця Камбоджі Пном Пень теж славиться своїми злодіями, але там їх улюблений промисел – роз’їжджати на мопедах й на ходу виривати з рук чи ший необачних туристів їхні пожитки, якщо вдалось – газу, і шукай вітру в полі. Тож правило №1 в Пном Пені – закріпити всі речі на собі так, щоб зняти їх було не просто, а самі прикраси чи дорогі гаджети були непомітні.

В Сіануквілі злодії орудують переважно на пляжах, підстерігаючи тих, хто пішов купатись, залишивши речі, або просто заснув чи замріявся, хоча в будь-яких туристичних місцях цього міста, особливо в темну пору доби, я б теж не почував себе в безпеці. Дуже часто від зайвого майна туристів позбавляють місцеві дітлахи, які досконало оволоділи цим ремеслом. Об’єктом їх зазіхання може бути, що завгодно, чи вірніше все що погано лежить, починаючи від дорогої фотокамери й закінчуючи старими шльопанцями або недопитою пляшкою пива. Воно й зрозуміло – в хазяйстві все знадобиться! Відверто кажучи, ми й самі ледь не стали жертвами малих злодюжок…
(more…)

Оскільки Сіємріп ми залишили не те що в сутінках, а скажемо прямо в ночі, то до столиці Камбоджі, міста з назвою яку люблять всі школярі, ми дістались десь між першими і другими півнями. Нас висадили в центрі біля якогось невеличкого ринку. Між порожніми чорними рядами по калюжах стрибали щури розміром з невеличку кішку. В мутному світлі місяця їх хутро моторошно відблискувало, а над щурами, калюжами і всім ринком в повітрі стояв густий запах людської сечі. Ласкаво просимо в Пном Пень…

(more…)

Сіємріп – це не місто, це туристична резервація для всіх іноземців, що, як мусульмани в Мекку, стікаються сюди дивитись на кхмерський архітектурний шедевр, храмовий комплекс Ангкор Ват. Пройти містом, а тим більше з наплічниками – велика напруга для горла, воно нестерпно пересихає від постійних повторів чарівної мантри: “Здрастє, ні дякуємо. Ні, дякуємо, здрастє”….

(more…)