Кілька годин споглядання за вдягненими в блакитні, як саме небо, сарі стюардесами шрі-ланкійський авіаліній і з спекотного Бангкоку ми приземлились недалечко від столиці Цейлону міста Коломбо. В аеропорту нас зустріла малесенька зона прильоту яка не лишала надії на спокійну ночівлю в темному куточку.
Тож вийшовши на вулицю, і відбившись від таксі й тук-туків, які розмовляли абсолютно зрозумілою правильною англійською мовою ми пішли вздовж автостради вишукуючи місце для намету. Коли йти набридло поставили намет прямо біля паркану автостради і чийогось будинку. За цілу ніч потурбували нас лише галасливі пташки, схожі на сорок, що відчайдушно вирішували стосунки в кронах дерев над наметом.
На ранок склавши речі ми вернулись назад в аеропорт шукати камери схову. Біля входу стикнулись з явною дискримінацією за національною ознакою, яка, як не дивно, стосувалась не нас а місцевих жителів. Ці бідолахи штовхались в довгій черзі перед віконечком з написом “ВХІДНИЙ КВИТОК”. Як ми зрозуміли місцеві жителі мають взяти квиток на вхід в аеропорт. Не веселіше й шріланкійцям що тільки прилетіли додому – їх чекає просвітка багажу рентгеном і повне патрання завзятими митниками, а от іноземцям і вхід, і вихід вільний.
(more…)
