Posts Tagged ‘руїни’

  1. Зорац Карер або вірменський стоунхендж

    Липень 31, 2012 by Zina

    – У нас в Дилижане кран открываешь – вода течет.
    Второе место в мире занимиет.
    – А первое где? В Ериване?
    – Нет. В Сан-Франциско.
    “Мимино”

    За час подорожі Вірменією нам не раз довелось переконатись, що всі репліки з фільму “Міміно” написані не на рівному місці. В місцевих мешканців і дійсно присутнє добряче хизування власною країною: так фрукти тут найсмачніші, споруди – найдревніші, міста – найкрасивіші, а християнство вони як державну релігію прийняли першими в історії. З останнім твердженням посперечатись важко, а от щодо всіх інших…

    …То зазвичай стверджують так самі вірмени та вірменські вчені. За нашим досвідом з цього приводу сперечатись з місцевими мешканцями не варто. Вони лише розпалюються й починають далі вже на підвищених тонах хвалити власну країну, землю та її багатства. Тож ми пропонуємо вашій увазі найдревнішу обсерваторію (за версією тутешніх істориків) – Зорац Карер.


    (more…)


  2. Середньовічна столиця Ехегіз

    Липень 17, 2012 by Zina

    Наші мандри землями князів Обелянів були б не повними без відвідин адміністративної столиці їх держави, що в XIII-XIV столітті була одним з найбагатших міст Вірменії. Золоті часи міста закінчились разом із приходом в князівство Тамерлана. Завойовницькі монгольські походи, а також постійні війни з персами та тюрками врешті виснажили князівство. Після сильного землетрусу, що доконав Ехегіз, вірмени залишили місто.

    (more…)


  3. Караван сарай на перевалі Селім

    Липень 16, 2012 by Bogdan

    Одна з причин, чому я люблю автостоп, це тому, що він схожий на гру: ніколи не знаєш наперед, куди дістанешся з наступною машиною. Подорожуючи автостопом, можна швидко міняти свої плани залежно від того, куди їде водій, а можна й взагалі автостопити без жодного плану, що ми теж іноді робимо. Просто виходимо на трасу й, куди перший водій, туди й ми! Але цього разу план в нас був: рухатись на південь Вірменії, оглядаючи всілякі цікаві місця по дорозі, а потім повернути на схід – в Карабах. Війни там вже давно нема, й новоспечена, поки невизнана республіка активно відбудовується й вже давно приймає закордонних туристів.

    І все ж наш план не викуваний з заліза й не викарбуваний на граніті, тож коли ми по дорозі з Нораванку застопили бельгійця, що їхав не надто по дорозі, але в дуже цікаве місце, ми вирішили не втрачати шансу.
    Бельгієць Ів подорожував з десятирічним сином Александром. За його словами, Вірменія була обрана спеціально, щоб показати сину іншу реальність, інший світ, аніж той до якого звикли в Західній Європі. Судячи з усього малому було дуже цікаво, й він всотував цю постсовкову реальність як губка, часто роблячи екстраординарні для дорослих висновки.
    А цікаве місце, в яке ми прямували – середньовічний караван сарай на одному з численних гірських перевалів Вірменії.

    (more…)


  4. Араратська долина. Монастир Хор Вірап і колишня столиця Арташат

    Липень 14, 2012 by Bogdan

    Араратська долина – окраса Вірменії. Окрім приголомшливого виду гори Арарат тут розташовані багато історичних пам’яток, а ще тут найродючіші землі в усій країні. Обов’язковим для відвідин є монастир Хор Вірап біля руїн древнього міста Арташат.

    За Плутархом і Страбоном Арташат був заснований не ким-небудь, а самим Ганібалом, котрий після поразки від римлян знайшов прихисток у вірменського царя Арташеса I. Саме Ганібал запримітив групу пагорбів прямісінько посередині Араратської долини поруч з з’єднанням річок Ерасх і Мецамор, що в слугували б додатковим захистом від завойовників, і переконав царя побудувати тут місто. Керувати будівництвом Арташес I доручив самому карфагенцю, й результат настільки порадував царя, що він назвав місто своїм ім’ям й переніс сюди вірменську столицю. Приблизно 600 років Арташат був головним містом Вірменії.
    Зараз від колись процвітаючого міста майже нічого не залишилось, його кам’яні стіни були кілька разів зруйновані й відбудовані знову, й врешті, коли Арташат занепав, розібрані для будівництва інших міст.

    Зараз на цих пагорбах розкинувся один з найшанованіших в Вірменії монастирів – Хор Вірап, що перекладається як “глибоке підземелля”. Саме тут 13 років відсидів в підземеллі засновник Вірменської Церкви Св. Григор.

    Але про все по порядку… (more…)


  5. Собор з видінь Святого Григора

    Липень 13, 2012 by Zina

    В далекому 301 році Вірменія прийняла Християнство як державну релігію. Сталось це завдяки зустрічі вірменського царя Тардата та Григора Лусаворича, який і намовив державного діяча на цей зухвалий крок. На місці їх зустрічі згодом було побудовано церкву Звартноц. У видіннях Св. Григора собор мав стати останнім з семи, де мали “бдить” чекаючи на друге пришестя Христа.

    (more…)


  6. Немрут. Гора богів

    Травень 21, 2012 by Bogdan

    Було 10 квітня. 5 днів до Великодня і 4 дні до запланованого виїзду з Туреччини.
    Та в Курдистані в нас ще залишалась одна незавершена справа. Гора Немрут.

    (more…)


  7. Ширнак. Місто шалених дітей.

    Квітень 27, 2012 by Zina

    Оглянувши фортецю в Джізре ми вирішили поїхати в районний центр, може центральне місто провінції справить на нас позитивніше враження. Бо вдягнуті в чорне жінки відсутність дороги і відверто косі погляди місцевих справляли не саме приємне враження про Джізре.
    Траса на яку ми вийшли для стому була повна вантажівок і легкових авто, левова частка їх їхала в Ірак продавати всілякий мотлох і купувати цигарки в дюті-фрі. В мене закралась думка що війну виграла Туреччина. Такий потік товарообігу має приносити неабиякий зиск. Дивно подумали ми, і чого це ніхто не їде в Ширнак…

    Краєвиди, що відкривались з вінка автівки були неземні. Зовсім голі кам’яні схили переходили в яскраво зелені пшеничні поля. Серед сірих позбавлених життя схилів раптово з’являлись то клаптики соковитої трави, то блідо рожевий квітковий килим, то яскраво руда річка.

    (more…)


  8. Покинуте селище Савашан

    Квітень 25, 2012 by Bogdan

    Наш шлях пролягав на схід до древнього арабського міста Мардин, й ось перед нами була перша перепона – Євфрат. До найближчих мостів через річку, як вгору так і вниз по течії, треба було пиляти сільськими дорогами кілометрів 40-50. Тож ми вирішили опробувати такий захоплюючий спосіб мандрівництва, як човностоп. Якщо добратись до Хельфеті – найближчого містечка по той бік річки, далі автостопити вже не проблема. Благо човнів тут достатньо – наш друг Ердал опісля ночівлі в нього вдома привіз нас на вже знайому нам пристань, де до нас знову підбігли вусаті дядьки з пропозиціями “бот тур”. Дізнавшись, що в нас як і вчора “пара йок” – грошей нема, вони засмучені залишили нас напризволяще.
    Проте “напризволяще” видалось не таким вже й поганим, коли під’їхала велика група лудей – чоловіків в костюмах з краватками й жінок в різнобарвних хустинах.
    Прибулькці віразу ж замовили зо три десятки шампурів шиша, нагадаю, що шиш це такий турецький шашлик, й двома з них поділилися з нами. Виявилось, це вчителі з Ґазіантепа приїхали на пікнік. Працюють вони в приватній школі, де заняття починаються о 12 годині, тож перед заняттями вони вирішили здійснити вилазку на шиші (смішно звучить, правда ж?) й заодно помилуватися чудовою весняною природою з видом на Румкале.

    Після споживання шишів вчителі почали організовано вантажитись на борт прогулянкового катера. На моє питання, чи їдуть вони в Хельфеті, і якщо так, чи можуть взяти нас із собою, вони дружно закивали головами:
    – Евет! Хельфеті! Так! Так!
    Тож ми швиденько забрали рюкзаки з Ердалової машини, тепло попрощалися й ступили на човен. (more…)


  9. Румкале – римський замок

    Квітень 23, 2012 by Bogdan

    В Румкале ми їхати не збирались. Стандартний початок, правда ж? Та схоже, ви будете частенько зустрічати в наших постах про Курдистан.
    Але якось за обідом, коли ми з нашим газіантепським другом Хасаном сиділи в ресторанчику й споживали шиш… ні-ні! Не треба сміятися! Шиш – це той же шашлик тільки турецький. Шиш можна приготувати практично з будь-якої м’якої частини тварин: з різних видів м’яса окрім звісно ж свинини, з печінки, селезінки. Цю страву готують навіть з бичачих статевих органів, ми такий делікатес, щоправда, не пробували – Зіна на дану пропозицію відреагувала: “Вє-є-є! Ні-ні-ні!”
    Найсмачніший – шиш з нирок. Це мабуть найсмачніша страва турецької кухні, принаймні з тих що ми перепробували. Рекомендую без жодних сумнівів!

    Але повернемось до Румкале. Під час обіду наш друг каже:
    – От не знаю куди податись на вихідні. Є два класні місця, не знаю яке обрати…
    Тут ми й нашорошили вуха:
    – Ану-ану! Що в тебе там за місця?

    В цікавіше з двох ми й подалися наступного дня опісля відвідин музею мозаїк. Водій, якого ми застопили ще в межах міста, хоч обіцяв довести лише до автобану, довіз до самісінького Румкале, ще й нагодував по дорозі. Отакий класний дядько! Шлях там недалекий – всього 45 км, але місця досить безлюдні, машин практично немає…

    Румкале -турецька назва. Арабською – Калат аль-Рум, курдською та вірменською – Хромкла. Проте в усіх варіантах назва означає одне й те ж – “Римська фортеця”.
    Знаходиться фортеця на вузькому скелястому півострові, який утворює річка Мерзімен, впадаючи в легендарний Євфрат.
    Так-так! Саме Євфрат! Агов, любителі стародавньої історії! Хто з вас, сидячи з підручником за шкільною партою, не мріяв побувати в місцях, де зароджувалась цивілізація, й побачити на власні очі дві Великі річки – Тігр і Євфрат?
    Я мріяв. Точно кажу. При чому піски Іраку мене не приваблювали, інша справа – гори Східної Туреччини! Саме тут, я уявляв, як вмию обличчя євфратською водою.
    Ось він, могутній Євфрат, ліворуч. Огинаючи фортецю справа й утворюючи глибокий каньйон, в нього впадає колись невеличка річка Мерзімен.

    (more…)


  10. Антіфонітіс. Зразок візантійської архітектури в руїнах

    Березень 29, 2012 by Zina

    Після сніданку на третій день нашого походу Кіренськими горами пішли оглядати монастир Антіфонітіс. Я довго думала, що то за святий такий з дивним ім’ям, якого я не знаю. А виявилось, що перекладається це як “Той хто відповів”. Легенда тут така: зустрілись на цьому місці багатій і бідняк. І попросив бідний грошей в борг. А заможний питає, а хто мені порукою буде в тому, що ти гроші віддасиш. І з неба відповів голос Божий: “Я буду”… На честь цього чуда і назвали монастир.
    До монастиря вела дорога для автомобілів і стежка для туристів. Це був перший шматочок шляху, який ми пройшли лісовою стежкою, от тільки довжина його була менше кілометра.
    Вкрита червоною черепицею баня неочікувано виринула із густого соснового лісу. Обнесена невисоким кам’яним парканом, церква була схожа на лялькову. Кілька старих мигдалевих дерев наповнювали повітря запахом солодкого меду, а соковитий, зелений, трав’яний килим аж просився під ноги. Від такої краси душу огортав мир і спокій.
    Antiphonitis church
    “Та не довго сонце гріло, не довго молилось…” (more…)