Найвищий водоспад в окрузі Тад Фейн, розташований на трасі Паксе – Паксонг, ми лишили на останок. Обіцяні 120 метрів падіння води полонили уяву, й щоб порівняти водоспад з чимось більш-менш знайомим, я намагалась уявити воду, що падає з п’ятидесятого поверху хмарочосу.
Вже на підході до водоспаду зчепились язиками з самотнім американцем на велосипеді років п’ятидесяти. Він лижний інструктор з Каліфорнії, розповідав, як на його рідному озері Тахо багаті буратіни повикуповували всю землю, й тепер там або суцільні котеджі багатіїв, які там навіть не живуть, а приїжджають на кілька днів в рік, або здоровенні й дорожезні готельні комплекси. Одним словом немає де каліфорнійським пролетарям на лижах покататися… Отак в трьох і підійшли до каси на вході. Такса стандартна – п’ять штук з носа. І тут Тоні, що багато разів вже був в Лаосі робить фінт вухами:
– А гестхаус тут є?
Касир хитає головою, типу є.
– О! Ну тоді ми йдемо подивимось ґестхауз, – ведемо далі ми, підіграючи американцю. Лаосець, посміхаючись, киває, мовляв, для шановних клієнтів нашого курорту прохід звичайно ж безкоштовний.
Водоспад Тад Фейн складається з двох потужних струменів, що зриваються в глибочезний, вимитий віками колодязь. Дно колодязя губиться далеко внизу серед чорних скель в хмарі бризок. Вся панорама водоспаду не доступна навіть з оглядових майданчиків – то низ то верх водоспаду закривають густі джунглі. А стрімкі скелясті стіни колодязю не лишають ні крихти надії на вид знизу.
Милування водяною стихією трохи псували іноземні туристи, що з порожніми очима вештались навколо.
В ґест ми зайшли суто з цікавості. Він стоїть прямо над оглядовими майданчиками, і з його ресторану відкривається чудовий вид на оточуюче зелене джунглеве море і сріблясто-білі стрічки водоспаду. Але от ціна задоволення західна – тридцять баксів за ніч. Зачувши небувалу для лаоської провінції ціну ми зробили очі квадратиком, “бровки домиком” й пішли стопити далі в кавову столицю Лаосу – Паксонг.
В Паксонгу ходити вулицями дуже важко – весь вільний простір зайнятий розсипаною для сушіння кавою. Тому пересувний транспорт: мотобайки, авто, буйволи і пішоходи пересуваються вузькими вулицями в перемішку, усіма силами намагаючись не злетіти в засипаний кавою кювет.
В місті нас чекали дві великі несподіванки. Перша – у кавовій столиці Лаосу НЕМОЖЛИВО ВИПИТИ КАВИ. Кава тут усюди: вона достигає густими ягодами на плантаціях навколо міста, сушиться, розсипана на всіх подвір’ях і навіть на узбіччі дороги, їздить туди-сюди в кузовах пікапів чи невеличких вантажівок, але випити її немає де. Ми таки знайшли одне місце спеціально для туристос, що не рахують грошей, називається воно дуже вигадливо – “COFFEE”. В цьому закладі європейцям за європейські ціни наливають європейські малесенькі філіжаночки місцевої кави. А в локальних кафе пропонують або металеві бляшанки з нескафе, або розчину DaoCoffee. Ніякі слова типу натуральна чи органічна кава не допомагають.
Друга несподіванка чекала нас на місцевому ринку. Ми щойно купили порцію клейкого рису, бананів і кавун на вечерю та йшли на футбольне поле поруч дивитися гру якихось місцевих команд, як чийсь голос ламаною англійською запитав, чи не хочемо ми приєднатися до вечері.
Голос належав молодому лаосцеві, що разом з дружиною саме розпаковували свій рис і якісь соуси поруч з набитою до верху якимись пакунками вантажівкою. Такі пропозиції від лаосців лунають не так уже й часто, тому ми відразу ж погодились й витягнули свої припаси – ділитись так ділитись! Виявилося, в Паксонг приїхав переїздний ярмарок, що продає все на світі. А наші нові друзі завідують ярмарковими атракціонами: в меню дартс по надувним кулькам і тир по іграшкам.
В ігри активно бавилась мальовнича група місцевих хуліганів.
Повечерявши з лаосцями, ми поставили намет прямо тут серед “циганського” табору, що охороняє в нічний час ярмаркові товари від зазіхань кримінального світу. При світлі місяця розмовляли про життя-буття. Пай, хазяїн тиру, сам з столиці, але не знайшовши роботи вдома, вештається країною від міста до міста і вчить англійську слухаючи “Голос Америки”. В подорожах його супроводжує струнка симпатична дружина, що весь вечір просиділа мовчки.
Ніч в наметовому містечку пройшла без пригод.
