Вода Саірме і музей Маяковського

Червень 24, 2012 від Zina

Zina

Насправді покинути Кахеті й рушити в Імереті нас змусив чудовий привід. Наш друг Тато з яким ми познайомились ще два роки тому знову приїхав в Грузію. Не маючи часу відсвяткувати зі мною День Народження, ми змовились про наступну зустріч за кілька днів в нього в гостях в містечку Багдаті.

Чим славиться Багдаті? Це як маланька Кахетія. Тут росте вино, світить спекотне сонце й живуть привітні люди. А ще тут народилась зірка радянської поезії Володимир Маяковський. Такому літературному світилу тут поставили пам’ятник й побудували музей.


Музей складається з двох частин меморіальної та літературної. Перша знаходиться в будинку де колись народився поет, і де в трьох зйомних кімнатах жила родина його батьків. Роботою батька було лісництво, й в кабінеті лишився складений ним перелік порід деревини – невеличкі дощечки підписані й розвішені на спеціальному стенді біля входу.
Будинок обставлений речима Маяковських, які родина передала в власність музею. Нажаль фотографувати в середині заборонено.

Найбліше цікавості в нас викликала бібліотека наповенена старими, напів розваленими томами без палітурок. Коли кажуть, що книжка зачитана до дірок, напевно мають на увазі книги з цієї бібліотеки.

А ще директор музею розповів, що Маяковський був українцем, бо мама в нього українка й родина батька переїхала теж з України, тож пишайтесь, шановні гості, вашим земляком!
На самого Маяковського грузини ображені – в своїх поезіях він згадав про свою батьківщину лише одним рядком: “Спасибо тебе Багдатское небо”, й більше ні про Багдаті, ні про Грузію… “Я гражданин Советского Союза”.

Далі наш шлях йшов до курорту Саірме. Сюди в гори, сховатись від літньої спеки, приїздять лікуватися водою
багато туристів. Новенькі готельні комплекси та доглянута терирорія нагадують більше Швейцарію, ніж пострадянський простір. Зелені, рівно підстрижені газони, троянди всіх можливих відтінків та стрімкі лісисті схили, що оточують санаторій з усіх сторін, створюють враження казкової лісової галявини, захованої серед дикої природи.



Щоб дізнатись більше про місцеву мінеральну воду, ми попрямували до місцевої поліклініки поспілкуватись з лікарями й дізнатись з якого джерела можна пити людям в яких нічого не болить.

Нас прийняла головна лікарка, велика всміхнена тітонька в білосніжному халаті з охайною зачіскою років сорока п’яти й замашками професійного політика. Поговоривши з нею хвилин пя’тнадцять ми не дізнались НІЧОГО. Окрім того, що ті, хто приїде сюди жити й лікуватись отримують першу консультацію безкоштовно, от на ній можна отримати всю потрібну інформацію.

Цілком можливо, те саме скажуть і на першій консультації, і на другій, й люди так і поїдуть з Саірме не знаючи достеменно, що саме вони весь цей час лікували. Загадкова наука бальнеотерапія 🙂 Отак наш потяг до знань наштовхнувся на перепони в вигляді сучасної комерційної таємниці.



Ті хто приїздить в Саірме автівками набирають повні баки води в одному з чорирьох джерел, не звертаючи уваги на погрозливі застереження лікарів, ми теж знизавши плечима пили ту воду, яка нам найбільше сподобалась за смаком.


  1. Вікі коментує:

    З тією водою думаю дійсно можна не заморочуватись, головне що на природі і свіжому повітрі.
    Хочу такий гамак!

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *