Водоспад Тад Юанг з кавою замість квитка

Січень 6, 2013 від Bogdan

Bogdan

Наступним в нашій програмі був водоспад Тад Юанг, що у всіх путівниках позначається як найкрасивіший тропічний водоспад “всіх часів і народів”. Відповідно така піар кампанія потребує неабияких капіталовкладень, тож вхід коштує не 5 тисяч, а 10. Ми вирішили поторгуватись…


– Ну,.. – затягує сумну пісню Богдан – ми такі бідолашні білі люди, в нас немає грошей навіть на тук-туки, не кажучи вже про такс! Отак і ходимо пішки, живемо де прийдеться, їмо що знайдем. Може ви нас пропустите як місцевих, як лаосців по лаоській ціні?

Дівчина на касі робить перелякані очі і продовжує простягати два квитки по десять штук. А потім верещить щось лаоською в бік будівлі з вивіскою “Райська кавова крамниця, кафе і щось там ще”. І на порозі номінального кавового раю постає цербер. Як виявилось тут цербери охороняють “рай”, а не пекло.

Цербер виглядав так: огрядна статура з добрячим пузцем як в Депардьє в ролі Обелікса, схожість збільшувалась за рахунок величезних штанів в вертикальну бузково-синю смужечку. Штані закінчувались рівно на середині жирового запасу і були підперезані паском штучної шкіри з великою прямокутною застібкою “BOSS”, що так і виблискували на всі боки. Вище босса була блакитна сорочка, а над її коміром запливше жиром зовсім не лаоське обличчя з шнобелем вже згаданого вище Депардьє. А вираз маленьких очей і всього обличчя не обіцяв нам приємної розмови. На додачу на єдину голову нашого цербера була натягнута шапка Санти, з під якої на спеці стікали тонкі цівочки поту.

Цербер став в позу Одарки з анекдоту “мені пофіг на якому оці в тебе кепка” й почав нас розпікати. Ми такі-сякі не хороші, приїхали сюди, а це державна власність і тому ми маємо ПЛАТИТИ. І от якщо я приїду до вас і піду на Ейфелеву вежу дивитись, там ніхто не зробить для мене нічого. Цербер не любив Францію, французів і все що з ними пов’язане. А Лаос був французькою колонією, тому всі іноземці – французи до того моменту, поки не доведуть зворотнє.

П’ять хвилин прирікань, і ми високо піднявши голови йдемо геть від офіційного входу до водоспаду. А нам в слід летіть слова “Ідіть, ідіть і не вертайтесь…”

Так насправді нам було начхати, чи побачимо ми той водоспад чи ні. Але заради “спортивного інтересу” та й в пику церберу ми вирішили не здаватись. Тож Богдан пішов прорубати альтернативний шлях через джунглі, а я сіла в тіні кавових кущів годувати комарів, стерегти наплічники і насолоджуватись метеликами. Півтори години Богданових пошуків, лазання через паркани кавових плантацій і близького спілкування зі здоровенними павуками увінчались успіхом, сяк-так так він знайшов якусь стежку, що починається за будинком однієї з довколишніх кавових ферм і йде в відносно правильному напрямку.

В будинку триває ремонт, але вже зараз зрозуміло, що буде тут якась кафешка для туристів, а може і гестхаус. Ми спитали дозволу залишити речі, а потім подумали і попросили зробити нам кави з молоком і льодом.
Лаоска готувала каву довго і задумливо. В результаті за 5000 кіп (5 нривень) ми отримали півлітровий пластиковий стакан набитий льодом і залитий кавою. Білою речовиною на дні стакану виявилось тайське згущене молоко. В комплект входила трубочка і кришка.

Холодна кава була неймовірного смаку з якимось не знайомим відтінком запаху і взагалі божественна. Вона була густа і дуже міцна, заповнювала смаком всю ротову порожнину і, задавалось, навіть ніс. А на останок господар родини махнув рукою на вибрану Богданом стежку і пояснив на мигах, що то теж дорога до водоспаду і тут каси нема. Мабуть цербера місцеві не люблять не менш ніж туристи.

Ми пішли стежкою. Десять хвилин і ось ВІН!

Водоспад Тад Юанг вражав своєю красою. Високий, широкий і повноводний він здіймав купу дрібненьких бризок, що в сонячному світлі складались в веселки, а від падіння води з такої висоти внизу здіймався ледь не ураганний вітер.

Для туристів тут зроблено кілька оглядових майданчиків, але варто спуститись в самий низ, туди де вітер і вода пробили гроти в навколишніх скелях.


Пересування досить напряжне – мокро, ковзко, але як весело. Одразу стаєш зовсім мокрим в усіх можливих місцях.

Зате можна пробратись до самісінької води.

Звісно, кількість відвідувачів зашкалює, бо з точки зору доставки туристів це найзручніший водоспад. Тут тобі і хороша дорога, і ресторан, і кафе, і крамниці з кавою і усім на світі.

Можна пройти і на вершечок водоспаду. Там про бурхливу стихію немає й згадки, лише невеличка річечка, яка раптом обривається.

В річечці стрункі лаосці кольору кави з молоком ловлять сачками креветок.

А під камінням малі лаосенята полюють з саморобними підводними рушницями на рибу.

Спокуса пройти повз цербера і привітатись ще раз вже на виході була дуже сильною, але здоровий глузд переміг – ми пірнули в кавові зарості і вийшли на безкоштовну стежку.

Тож рецепт для тих хто любить каву і обхідні шляхи.
Йдіть від траси Паксе-Паксонг по дорозі на яку показує вказівник на водоспад, вона робить кілька поворотів. На перехресті з крутим правим поворотом стоїть вказівник на водоспад. Перед ним два лаоські будиночки один на проти одного по обидва боки від дороги, правий – яскраво жовтого кольору. Купіть тут кави і йдіть стежкою, що починається перед будиночком і йде в нетрі кавових плантацій весь час прямо.
Успіху всім вільним мандрівникам!


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *