Злодюжки Сіануквіля

Лютий 18, 2013 від Bogdan

Bogdan

Спокійна провінційна атмосфера Кампота так нас затягнула, що ми й не помітили, як невпинно наближався кінець дії наших камбоджійських віз. Тож, коли до їх завершення залишалось всього днів п’ять, ми нарешті рушили на головний пляжний курорт Камбоджі – Сіануквіль, який ще справедливо можна назвати кхмерською столицею злодіїв.

Столиця Камбоджі Пном Пень теж славиться своїми злодіями, але там їх улюблений промисел – роз’їжджати на мопедах й на ходу виривати з рук чи ший необачних туристів їхні пожитки, якщо вдалось – газу, і шукай вітру в полі. Тож правило №1 в Пном Пені – закріпити всі речі на собі так, щоб зняти їх було не просто, а самі прикраси чи дорогі гаджети були непомітні.

В Сіануквілі злодії орудують переважно на пляжах, підстерігаючи тих, хто пішов купатись, залишивши речі, або просто заснув чи замріявся, хоча в будь-яких туристичних місцях цього міста, особливо в темну пору доби, я б теж не почував себе в безпеці. Дуже часто від зайвого майна туристів позбавляють місцеві дітлахи, які досконало оволоділи цим ремеслом. Об’єктом їх зазіхання може бути, що завгодно, чи вірніше все що погано лежить, починаючи від дорогої фотокамери й закінчуючи старими шльопанцями або недопитою пляшкою пива. Воно й зрозуміло – в хазяйстві все знадобиться! Відверто кажучи, ми й самі ледь не стали жертвами малих злодюжок…

Ще до приїзду сюди ми чули багато нехорошого про “гостинність” Сіануквіля, але дуже вже хотілось зацінити його славнозвісні пляжі, тим паче що знаходиться він якраз по дорозі в Тайланд. Відразу скажу, що саме місто виявилось абсолютно нецікавим – такий собі клон Сієм Ріпу з помпезними хаотично розкиданими будинками без жодного натяку на такі дрібниці як план розбудови міста чи наявність смаку в архітектурі. А от пляжі зовсім інша справа! Те, що створила природа, кхмери ще не встигли остаточно зіпсувати. Пляжі поблизу центру звісно ж забудовані кабаками в стилі “гаспада афіцери” чи “как упаітєльни в Камбоджі вєчєра”. Але варто лише відійти хоча б кілометри два в сторону – ось тобі маєш м’якеньий на дотик білосніжний караловий пісочок, бірюзове лагідне море, пальмовий гайок на кілометри вздовж пляжу – мрія кожного офісного працівника.

Саме в такому гайку ми й заночували, вживши всіх заходів безпеки – пересвідчившись, що навколо нікого немає, ретельно вибрали місце для намету, попри жахливу спеку накрили намет тентом, ножі й газовий балончик сховали під подушку, і навіть на нічні купання голяка ходили по черзі й дуже-дуже швидко. Зі сходом сонця ми швиденько склали намет, спакували всі речі в рюкзаки й застовпили місце на пісочку під пальмою за кілька метрів від моря.

Й от вже ближче до полудня блідолиций, що відпочивав за метрів п’ятдесят від нас, почав робити нам якісь загадкові жести. Жести видавались досить похабними. Здавалось, в дядька явно психо-емоційні проблеми: рухи були різкими, він раптово повертався туди-сюди, жестикулював так, ніби говорить сам з собою. Мабуть якийсь збоченець, подумав я й повернувся до книжки, яка так зачарувала нас з Зіною. Хто читав “Шантарам”, той зрозуміє, поки наші очі бігали по рядкам з сюжетом цієї книги, іншого світу навколо нас не існувало. Хто не читав, обов’язково прочитайте. Та враз блідолиций дивак, якому з близька виявилось років під шістдесят, з’явився перед нами й почав швидко й емоційно говорити:
– Ви говорите англійською?
Ми здивовано ствердно кивнули.
– Я тут вже досить довго в цьому місті! Й мені дуже не подобається те, що тут відбувається! Ви повинні бути обережними! Оці діти… вони не хороші діти… вони не просто так тут зібрались…

Про кого він говорить??? Ми обернулися в бік пальмового гаю й побачили зграйку дітлахів років 8-12. Малі поводилися зовсім природно, гралися, сидячи на піску, й не викликали б жодної підозри, якби не та деталь, що в своїх іграх вони не видавали жодного звуку. І чому це на довжелезному практично порожньому пляжі вони отаборились за кілька метрів від нас? Очевидно ще трохи, і ця зграйка дещо полегшила б наші рюкзаки!

Вже в наступну мить, коли ми повернулися до блідолицього, щоб подякувати за своєчасне попередження, його поруч вже не було…

Ми поспішно закинули наші манатки на плечі й геть з Сіанкувіля…


Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *